• Кризова допомога в умовах масових заворушень

    Якщо людина перебуває в  стадії  афекту або шокові

    1. Необхідно відновити  життєзабезпечуючі процеси: попросити подихати в певному ритмі, встановити контакт очима, словами (наприклад: “Ви мене чуєте?”), заспокоїти простими словами (наприклад: “Я разом з вами”. “Спробуємо разом”, “А тут вже добре, спокійно” та ін) – особливий акцент на безпеці. Не давати помилкових надій і неправдивих обіцянок (!). Попрацювати з диханням (Наприклад: “Вдихніть, трохи затримайте дихання, видихніть” – дихайте разом з тим, кому надаєте допомогу; “Дихайте! – вдих… видих… вдих… видих…”).

    Багатьом постраждалим дасть надію вже ваша присутність, можна позначити свої компетенції (“Я-психолог”, “Я-лікар”, “Я – психотерапевт”)

    2. Повернути в “тут і зараз”, проінформувати (коротко, точно) про місце, час, ситуацію. Запитайте про те, що людина чує, бачить, де він знаходиться, яке освітлення (світло); можна обережно торкатися, легкі рукостискання, поплескування по плечу і т.п. Дитину можна по материнські (батьківські) обійняти. Важливо відновити орієнтацію в поточній дійсності (“Тут багато народу – це площа. Людям погрожують. Ви злякалися” – ваша мова проста, однозначна, спокійна або нейтральна). Потім відновити ланцюжок пам’яті: запитати, що пам’ятає, що після події. Допомогти отримати контроль потерпілому над своїми діями, наприклад: “Як все почалося? Що ви робили?” І, звичайно, ваше активне слухання, ехо-фрази, назвати словами те, що поки в мигах, емоціях (вербалізація).

    3. Знайти життєві ресурси. Наприклад, запитати: “Хто зараз у вас вдома? Може, подзвонити?” – нагадати, що людину чекають;

    • особистий – “Вам вже доводилося долати труднощі, правда? Ось і зараз подолаєте”;
    • провести активізацію; Наприклад: “У вас зараз психологічна лихоманка – цей стан долається”;
    • відновити самокомпетентность; наприклад: “Ви проходите фазу шоку, за ним з’явиться здатність все розуміти і правильно діяти”.

    4. Допомогти  сприймати: “Це нормальна реакція людини на ненормальні обставини”; можна коротко розповісти про симптоми гострої травми (“Несподівані загрозливі події приносять сильний страх, викликають шок, що призводить до активного викиду адреналіну і стиснення всього м’язового корсета; “пережими” у судинах дають ефект відчуття безжиттєвість і почуття страху; спробуємо подихати і розслабити мускулатуру”).

    5. Подію, яка відбувається  обернути  створенням “історії” – розмістити в часі: забезпечити розуміння події. Цьому допомагають висновки, резюме, розповідь про подію, оцінювання досвіду, вказівка на майбутній позитивний ефект (стратегія подолання).

    6. Захистити від нових сильних вражень, або підготувати до них. Супровід. Необхідно переконатися, що відновився самоконтроль і немає загрози життєво важливих функцій. Після цього можна завершити контакт пропозицією допомоги, якщо людина не зможе зробити наступний, нею намічений крок. Добре б вручити візитку з телефоном психологічної/психотерапевтичної допомоги у подальшому.


    Що робити тим, хто переживає реакцію втрати:

    • Шукайте можливість поговорити з людьми, особливо з гарними друзями і близькими.
    • Не перебуваєте один в квартирі, умовте друзів бути з вами.
    • Ваші друзі зараз кращі спеціалісти, які вам допоможуть.
    • Говоріть про те, що сталося і про свої  почуття, але уникайте  безпосередніх  і нав’язливих  спогадів.
    • Думайте про те, що подія вже пройшло і ви в безпеці.
    • Рухайтеся, займайтеся спортом, щоб позбутися  напруги і тривоги.
    • Уникайте вживання алкоголю, заспокійливих  і снодійних. Коли їх дія пройде, все знову повернеться з ще більшою силою.
    • Знизьте вживання стимулюючих речовин (кава, чай, шоколад, кола, сигарети), щоб ще більше не накручувати організм.
    • Звертайте увагу на харчування – обов’язково снідайте і обідайте, вживайте більше овочів і фруктів, пийте до 2 літрів води на добу.
    • Якщо не можете заснути, НЕ залишайтеся в ліжку зі своїми думками. Встаньте, пройдіться, щоб втомитися і спробуйте заснути. Запишіть свої думки на папері. Помийте посуд… Сон прийде.
  • Безпечний Інтернет

    Негативний вплив сучасного інформаційного простору на психічне та фізичне здоров’я дитини

    Інформаційний простір: друг чи ворог?

    Відомо, що новітні комп’ютерні та інформаційні технології, а особливо мережеві, суттєво впливають на життєдіяльність дитини та розвиток її мозку. Вчені висувають припущення, що збільшення обсягу інформації і прискорення її обробки людиною може згубно вплинути на розвиток розумових здібностей дитини.

    На даний момент є небезпека того, що діти поступово переходять на підтримання мозкової активності технологічними засобами прогресу, опрацьовуючи інформацію, яку черпають з глобальної інформаційної бази – Інтернету. У свою чергу в подальшому скорочується кількість інноваційних ідей і самостійних розумових процесів, а тому школярі, в основній масі, виступають пасивним інформаційним споживачем.

    Учні від величезної кількості інформації і дефіциту часу на обробку її гігантських обсягів, перевантажені і тому перестають логічно мислити, в результаті чого настає так званий інформаційний невроз.

    Соціальні мережі сприяють тому, що діти перестають відчувати бажання спілкуватися в реальному світі з реальними людьми, звикаючи жити у власному мікросвіті з присутністю тільки віртуальних співрозмовників. Гаджети одночасно підтримують і порушують духовний та емоційний зв’язок між людьми.

    Але все ж ера інформаційних технологій наступила, і людство не зможе відмовитися від її благ в силу динамічного росту і прагнення до тривалого, комфортного і безпечного життя. Тому необхідно усвідомити, що розвиток або регрес людської цивілізації за допомогою інформаційних технологій залежить від кількості позитивних чи негативних форм впливу цих технологій на життєдіяльність суспільства.

     

    Вплив інформаційних технологій на здоров’я

    Поширеність хвороб серед дітей та підлітків за останні роки зросла, серед них є хвороби нервової системи та розлади психіки і поведінки. Така ситуація відбувається на тлі прогресуючого впровадження технічних засобів: комп’ютерів, мережі Інтернет, мобільних телефонів, які стають невід’ємними компонентами життя та змінюють фізіологічні умови існування підлітків і можуть сприяти розвитку різних захворювань.

    Головним джерелом несприятливого впливу на здоров’я користувачів персональних комп’ютерів є монітор. Поряд із ергономічними параметрами: знижений контраст зображення, дзеркальні бліки від екрану, мерехтіння зображення, небезпеку становить електромагнітне випромінювання. До його біологічної дії найбільш чутливими системами організму є нервова, імунна, ендокринна та статева. Підвищений ризик розвитку захворювань мають діти та підлітки — особи, які переживають період активного росту, становлення ендокринної, нервової, серцево­-судинної та інших систем.

    Тривала робота на комп’ютері викликає зміни у функціонуванні організму. Часто робота за комп’ютером передбачає постійну концентрацію уваги та засвоєння великої кількості інформації. Характерним є отримання непотрібної інформації, яка «перевантажує» мозок та пам’ять і призводить до розумової втоми та порушення уваги. Внаслідок нервово-­емоційної напруги швидко розвивається перевтома, що провокує головний біль. Може виникати шум у вухах, запаморочення, нудота. Неконтрольоване у часі спілкування із комп’ютером на тлі перевтоми призводить до розладів сну, метушливості у поведінці, порушення пам’яті.

    У процесі роботи з комп’ютером у підлітків може розвиватися комп’ютерний зоровий синдром, який ґрунтується на зоровому стомленні. Зорові симптоми: зниження гостроти зору; його затуманення; труднощі при переводі погляду з ближніх предметів на дальні і назад; відчуття змін забарвлення предметів; двоїння.

    Вимушена поза з нахилом уперед вносить зміни в конфігурацію хребетного стовпа дитини і призводить до звуження її грудної клітки, що відбивається на заповненні шлуночків серця кров’ю і серцевому ритмі.

    Тривале перебування за комп’ютером може бути причиною порушень харчування молодого організму. Це недостатнє, нерегулярне, незбалансоване харчування, наслідком якого є порушення роботи травного тракту, вітамінна та мінеральна недостатність, або зловживання продуктами швидкого приготування, фаст­-фудом на тлі гіподинамії, що є причиною надмірної маси тіла, метаболічних та ендокринних порушень.

    Можуть виникати статеві порушення, пов’язані зі зміною регуляції з боку нервової та нейроендокринної систем.

     

    Використання гаджетів у підлітковому віці

    Усе більше інформаційних технологій та сучасних пристроїв покликано покращити та полегшити життя дітям та підліткам. Упровадження у широке користування мобільних телефонів, стаціонарних та портативних комп’ютерів, бездротового Інтернету та інших технологічних нововведень потребує правильного та раціонального використання цих засобів.

    Знайдено зв’язок між порушенням поведінки підлітків, когнітивними змінами та частотою і тривалістю використання мобільних телефонів, планшетів та інших гаджетів. Такому зв’язку віддається перевага перед реальним спілкуванням, а відсутність повідомлень викликає тривожність та напруження, дратівливість та зниження настрою. Читання з екрану та мобільна ігроманія призводять до напруження очей і можуть передувати порушенням зору.

    Механізм потрапляння в небезпечні інтернет-спільноти

    • Щоб вступити у групу, потрібно подати заявку для вступу й написати певний текст на своїй сторінці «Хочу в гру».
    • Пройти перевірку психологічного стану, яка проводиться через спілкування в приватному чаті.
    • Виконати перше завдання та зафіксувати виконання на фото – чи відеокамеру, прозвітувати про виконання завдання, надіславши «докази» на певну адресу.
    • Слухати аудіо та дивитися відео з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику обговорюються всі її проблеми, які вона озвучила «провіднику» («куратору»).
    • Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.
    • Дитину постійно залякують та наголошують, щоб вона нікому не говорила про участь у грі.

    Хід небезпечної гри – квесту

    • Кожне завдання дається о 04:20 ранку.
    • На виконання кожного завдання відводиться обмежений час.
    • Усього завдань («квестів»), за різними даними, від 13 до 50.
    • Усі завдання передбачають нанесення дитиною собі каліцтв або заподіяння болю.
    • Фінальне завдання – накласти на себе руки і зафіксувати момент смерті на камеру в режимі онлайн.

    Увага! Прояви, притаманні дітям, яких втягнуто в небезпечні квести

    • У дітей пригнічений настрій, поганий апетит.
    • Пошкодження шкірних покривів. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, різні подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.
    • У дитини змінюється поведінка.
    • Діти мають наляканий і стурбований вигляд.
    • У всіх прихильників «Моря китів» і «Тихого дома» на особистих сторінках є відео або малюнки з китами, тому варто перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.
    • Дитина зареєстрована в групах «Море китов», «Разбуди меня в 4:20», «Тихий дом», «F57», «F58», «НяПока», «Рина», «Киты плывут наверх», «50 дней до моего…» тощо.
    • У листуванні дитини є фрази «Разбуди меня в 4:20», «Я в игре», тому слід перевіряти зміст спілкування у приватних чатах.
    • Хештеги, на яких поширюється гра: #морекитов, #тихийдом, #хочувигру, #домкитов, #млечныйпуть, #150звёзд, #f53, #f57, #f58, #d28.

    Рекомендації батькам, щодо профілактики потрапляння дітей

    у небезпечні і нтернет-спільноти

    1. Не панікуйте!
    2. Станьте для дитини другом.
    3. Звертайте увагу, коли прокидається дитина, чи спить вона в ранні години.
    4. Як дитина їсть (з апетитом, без апетиту).
    5. Приділяйте більшу увагу психологічному стану дитини (запитуйте: «Як твої справи?», «Ти чимось засмучений(на)?», «Що приємного сталося сьогодні?»).
    6. Цікавтеся життям дитини: «Що тобі подобається?», «Розкажи про своїх друзів», «Яку ти любиш музику? Я хочу послухати її з тобою» тощо.
    7. Стежте за шкірними покривами дитини, відмічаючи наявність пошкоджень. У разі їх виявлення з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертайте на пошкодження у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.
    8. Намагайтеся заповнити вільний час дитини спортивними або культурними секціями, домашніми справами, сімейними розвагами, відволікти дитину від Інтернету.
    9. Перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.
    10. Беріть участь у спілкуванні у приватних чатах, де спілкується ваша дитина.
    11. Звертайте увагу на коло спілкування дитини в реальному житті: хто її друзі, чим вони займаються тощо.
    12. Обов’язково цікавтеся, які фото – та відео файли є в ґаджетах дитини.
    13. Встановіть функцію «батьківський контроль» на всіх ґаджетах дитини і на вході в мережу Інтернет.

    До кого звертатися

    При виявленні таких груп або факту вступу дитини в одну з таких груп просимо негайно інформувати:

    • кіберполіцію (https://www.cybercrime.gov.ua – цілодобово);
    • районний відділ поліції (102);
    • адміністрацію навчального закладу;
    • звертатись за телефонами Національної дитячої «гарячої лінії» –

    0 800 500 225 та 116 111 (безкоштовно).

    Мінцифра пропонує серіал для батьків “Онлайн-безпека дітей” (як уберегти дітей онлайн від шкідливих матеріалів, кібербулінгу, суїцидальних інтернет-спілок, сексуального насильства)

  • ІНТЕРНЕТ БУВАЄ НЕБЕЗПЕЧНИМ!

    Публікації про шкідливий вплив на здоров’я дітей комп’ютерної техніки ще можна зустріти в засобах масової інформації, але мало хто порушує питання негативного впливу на не сформовану дитячу психіку відео – та фотоматеріалів сумнівного характеру, якими переповнений Інтернет. Ні для кого не секрет, що там безкоштовно можна знайти інформацію будь-якого змісту.

    Сумна статистика криміналістів свідчить, що зростання агресивної поведінки молоді безпосередньо пов’язана із систематичним переглядом сайтів в мережі Інтернет, які демонструють злочинні, агресивні дії (про вбивства, побиття та знущання над людьми в найдрібніших деталях). Самостійний перегляд матеріалу такого змісту міцно осідає в психіці молодої людини і які висновки вона зробить після перегляду – ніхто не знає.

    Серед молоді стало дуже популярним таке заняття, як знімати на мобільний телефон побиття та знущання, які відбуваються в школі, у дворі, та викладати їх в Інтернеті.

    Якщо в реальному житті підліткові важко знайти однодумців щодо якогось «незручного» питання, то в мережі охочих обговорити будь-які незручності можна знайти швидко і багато. Якщо телевізійні фільми з насиллям, мультфільми з монстрами та усілякими жахами (якими, на жаль, також переповнений ефір телебачення) переглядаються усіма членами родини і хоч якось обговорюються, засуджуються, то блукання Інтернетом відбуваються усамітнено і таємничо, без будь-якого стороннього втручання на правильність розуміння та тлумачення змісту переглянутого. Тут підліток сам формує свої уподобання щодо будь-яких проявів людської поведінки. А потім ми бідкаємося, звідки ж з’являються збоченці, дітовбивці, маніяки та інші соціальне небезпечні особистості нашого суспільства.

    Користуючись послугами Інтернету не забувайте і про заходи безпеки у спілкуванні з людиною, яку ви не бачите. Адже віртуальні шахраї дуже гарні психологи: представляючись одним з ваших давніх знайомих, вони дізнаються від вас конфіденційну інформацію, як, наприклад, коли у вас вдома нікого немає, з ким ви проживаєте, ваш майновий стан і т. д. Квартирні крадіжки, вчинені за наводками, отриманими шляхом спілкування шахрая з постраждалим через мережу, на жаль, вже не рідкість.

  • Безпека дитини в Інтернеті

    (поради для батьків)

    Для дітей і молоді Інтернет є насамперед соціальним середовищем, в якому можна зустріти не лише друзів, а й незнайомців. В онлайні людину можуть образити, ошукати, завдати іншої шкоди. Найкращим захистом є застосування власного здорового глузду. Дуже важливо проінформувати дітей про небезпеки в Інтернеті, щоб вони поводилися обережно і були готові обговорювати будь-які проблеми, з якими можна стикнутися під час використання Інтернету.

    Правила для батьків, які допоможуть захистити дитину від небезпек в Інтернеті.

    1. Розмістіть комп’ютер у кімнаті, яку використовують усі члени родини.

    Іноді діти тримають у секреті те, що вони користуються Інтернетом. Вони можуть не бажати того, аби їх батьки були у курсі їх дій в мережі. Важливо не реагувати досить емоційно, а зробити все можливе, аби зняти цю психологічну напругу.

    Обговорювати можливі труднощі легше, коли комп’ютер знаходиться у спільній кімнаті. Крім того, ви можете використовувати Інтернет разом із дитиною. Таким чином, розмови про Інтернет та контроль за його використанням стануть повсякденною частиною вашого родинного життя.

    1. Використовуйте будильник для обмеження часу, якій дитина проводить в Інтернеті.

    Заздалегідь погодьте тривалість перебування в Інтернеті.

    Бажано визначити час перебування дітей в он-лайні. Час, проведений за комп’ютером, необхідно обмежити для того, аби не нанести шкоду стану здоров’я дитини. Ігрова комп’ютерна залежність стала великою проблемою у всьому світі.

    Обговоріть час перебування дитини в Інтернеті та домовтесь про використання будильника. Таким чином ви уникнете можливих конфліктних ситуацій.

    1. Використовуйте технічні засоби захисту: функції батьківського контролю в операційній системі, антивірус та спам-фільтр.

    Для роботи за комп’ютером зовсім необов’язково знати всі його функціональні можливості. Запросіть спеціаліста, який налаштує операційну систему вашого комп’ютера та покаже, як працювати із батьківським контролем. Краще один раз побачити, аніж багато разів почути. Не використовуйте у себе вдома комп’ютер, який технічно є незахищененим.

    Також ви можете пройти он-лайн навчання та навчитись найбільш ефективно використовувати функції безпеки браузера та самостійно налаштовувати батьківський контроль.

    Встановіть Microsoft Security Essentials зараз, і ваш комп’ютер буде захищеним у реальному часі від вірусів, програм-шпигунів та інших зловмисних програм.

    1. Створіть «Сімейні інтернет-правила», що містять правила онлайн-безпеки для дітей.

    Діти навчаються шляхом експериментування. Якщо ви зацікавлені у тому, аби ваша дитина навчалась не на своїх власних помилках ­– якомога частіше обговорюйте теми, пов’язані із Інтернетом. Ви можете розказати, наприклад, про достовірність інформації, розташованої в мережі. Так ви невимушено створите свої «родинні правила» Інтернет-безпеки. Традиції, норми та правила, які закріпились у родині ­– довговічні.

    1. Проводьте більше часу із дитиною. Всіляко заохочуйте обговорення тем, пов’язаних з Інтернетом.

    У житті кожного трапляються помилки. Немає потреби сприймати помилки дітей як життєву проблему. Будуйте довірливі стосунки задля того, аби бути впевненими, що у будь-якій ситуації дитина звернеться за допомогою саме до вас. Щоб не сталось, ваша дитина повинна бути впевненою, що у будь якій ситуації вона може розраховувати на вашу підтримку та прийняття. Гарний рецепт побудови довірливих відносин ­– щоденне спілкування та спільне проведення вільного часу. В невимушеній ситуації набагато легше обговорювати «складні» питання.

    1. Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті і не повідомляти конфіденційні дані онлайн.

    Повідомте дитині, що практично кожен може створити свій сайт, і при цьому ніхто не може проконтролювати достовірність інформації, розташованої на такому сайті. Навчіть дитину використовувати інформацію із різних перевірених джерел.

    Як навчити дітей відрізняти правдиву інформацію

    Слід пояснити дітям, що потрібно критично ставитися до даних, які вони отримують з Інтернету, адже опублікувати там інформацію може будь-яка особа.

    Навчіть дитину аналізувати та перевіряти все те, що вона бачить у Мережі.

    Як це пояснити дитині

    • Починайте пояснювати дитині, коли вона ще порівняно мала. Адже сьогодні навіть дошкільнята успішно користуються Інтернетом, отже, потрібно якомога раніше навчити їх розрізняти правдиву і неправдиву інформацію.
    • Не забувайте розпитувати дитину про те, що вона бачила або читала в Інтернеті. Почніть з обговорення того, для чого слугує той чи інший сайт.
    • Переконайтеся, що дитина може самостійно перевірити прочитану в мережі інформацію, звернувшись до інших джерел, наприклад, знайшовши інформацію на інших сайтах, у газетах або журналах. Привчіть дитину радитися з вами, не відмахуйтеся від дитячих проблем.
    • Привчайте дитину звертатися до різних джерел інформації, зокрема до бібліотек, подаруйте їй енциклопедію на диску, наприклад, «Енциклопедію Кирила і Мефодія» або Microsoft Encarta.
    • Навчіть дитину користуватися пошуком в Інтернеті. Привчіть її застосовувати декілька пошукових машин.
    • Поясніть дітям, що таке расизм, фашизм, міжнаціональна та релігійна ворожнеча. Незважаючи на те, що таку інформацію можна заблокувати за допомогою спеціальних програмних фільтрів, не варто сподіватися, що фільтр здатен заблокувати абсолютно всі сайти, які її містять.

    Виявлення у соціальних мережах небезпечних груп, в яких дітей доводять до самогубства

    Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один із небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

    Подібні суїцидальні спільноти називаються «Синий кит», «Тихий дом», «Разбуди меня в 4:20». Відтак у всіх членів спільнот на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами.

    Працюють дані спільноти наступним чином.

    Для того, аби вступити в такі групи, потрібно подати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.

    Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

    Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання та час, який надається на його виконання). Виконання кожного завдання потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.

    Всього дається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).

    Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

    Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

    Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

    Нижче наведено список ознак, за якими батьки можуть зрозуміти, чи знаходиться їх дитина в подібній групі смерті. Насправді їх, звичайно, набагато більше. Пропонуємо основні.

    1. Підліток весь час хоче спати, хоча лягає вчасно.
    2. Ви помічаєте, що він був активний у соціальних мережах у 4-6 годин ранку.
    3. Підліток перестає нормально харчуватися. Запевняє, що він «товстий».
    4. Весь час малює метеликів і китів.
    5. З кухні раптом пропадає ніж.
    6. На руках вашої дитини з’являються порізи.
    7. На руках і ногах підлітка з’являються малюнки у вигляді шрамів.
    8. У списку його контактів в Skype виникають невідомі вам люди з «фашистськими» прізвищами на кшталт «Рейх».
    9. Ваша дитина захоплюється розгадуванням сатанинської символіки.
    10. На особистій сторінці «ВКонтакте» підліток викладає «суїцидальний» контент.

    Щоб попередити потрапляння дітей у такі групи, рекомендується:

    – приділяти більшу увагу психологічному стану дитини;

    – перевіряти шкіряні покрови дитини на наявність пошкоджень. У разі їх виявлення – з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита;

    – перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт. Перевіряти вміст спілкування у приватних чатах;

    – звертати увагу на коло спілкування дитини;

    – намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями;

    – обов’язково контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини;

    – встановлювати функцію «батьківський контроль» на всіх гаджетах дитини.

    При виявленні зазначених груп самостійно необхідно негайно повідомити кіберполіцію (https://www.cybercrime.gov.ua – цілодобово), телефон гарячої лінії (044) 374-37-21 (з 8:45 до 19:30 в робочі дні) або звернутися до адміністрації соцмережі, у якій було виявлено групу, або електронною адресою, за якою можна звернутися, щоб заблокувати «суїцидальну групу» (fag@cybercrim.gov.ua)

  • Ні - Насильству

     

    НАСИЛЬСТВО – це будь-які навмисні дії, фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одної людини по відношенню до іншої, які порушують її конституційні права й свободи і наносять їй моральну шкоду, шкоду її фізичному чи психічному здоров’ю.

    Емоційне або психологічне – це тиск на психіку іншої людини, який проявляється у нанесенні словесних образ, погроз, залякуванні, переслідуванні:

    • Ігнорування твоїх почуттів і потреб;
    • Брудна лайка, залякування;
    • Погрози кинути;
    • Безпідставні покарання;
    • Контролювання доступу до однолітків;
    • Погрози завдати шкоди близькій людині;
    • Нанесення шкоди твоїй домашній тварині;
    • Нищення особистих речей;
    • Навіювання почуття провини і страху;
    • Брехня, звинувачення, приниження, прізвиська;
    • Поводження з тобою як з слугою.

    Фізичне насильство- це нанесення тілесних ушкоджень,які завдають болю, призводять до порушень психічного та фізичного здоров’я, чи навіть смерті:

    • Це штовхання і смикання;
    • Щипки, удари, стусани, побиття;
    • Знущання, викручування рук;
    • Жбурляння предметів;
    • Спроби задушити.

    Економічне насильство- це зумисне позбавлення людини права на житло, їжу, одяг, кошти та інше майно:

    • Це створення економічної залежності;
    • Забирання грошей;
    • Маніпулювання їжею, одягом;
    • Свідоме руйнування майна.

    Сексуальне насильство – це зазіхання на статеву недоторканість особи, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього;

    • Небажані сексуальні дотики;
    • Домагання, згвалтування;
    • Неприродні сексуальні дії;
    • Примус до проституції
    • Небажання застосовувати контрацепцію

    Насильство у навчальному закладі – це те, що стосується твого одногрупника або студента твого навчального закладу:

    • приставання, знущання;
    • забирання речей, їх псування і забруднення;
    • ігнорування, розповсюдження пліток і наклепів;
    • погроза насильством;
    • побиття;
    • вилучення грошей, речей.

    Хто найчастіше є жертвою  насилля?

    • нові студенти;
    • діти, що мають проблеми зі здоров’ям ті ,які носять окуляри, погано чують,
    • мають зайву вагу;
    • діти, які добре вчаться, але фізично слабші за інших;
    • діти з більш низькою самооцінкою;
    • діти з бідних сімей.

    Хто ображає найчастіше?

    • часто це діти, які самі зазнавали образ вдома, в дитячому садочку чи в молодших класах;
    • діти з неблагополучних сімей;
    • діти, які хочуть себе показати, завоювати популярність в очах інших, будь-яким способом привабити до себе увагу;
    • діти з середньою чи низькою успішністю

    Що робити, якщо ти став жертвою  насилля чи знаєш, що когось ображають?

    1. Розкажи про це дорослим – батькам, класному керівнику, директору навчального закладу, психологу.
    2. Уникайте місць, в яких можна стати жертвою насилля.
    3. Ходи разом з друзями. Нападнику важливо, щоб ти звернув на нього увагу, боявся його, то намагайся не помічати його ігноруй виклики у вашу адресу.

    Правила які допоможуть запобігти насильству в сім’ї

    • Продумайте свої дії в тому випадку, якщо акт насильства вже відбувався і може повторитися знову;
    • Розповідайте про насильство тим, кому ви довіряєте (друзям родичам);
    • Знайдіть таке місце ,куди ви змогли б піти у випадку небезпеки;
    • Підготуйте документи (паспорт,свідоцтво про народження, і т., д.) гроші та інші необхідні речі та покладіть їх в одне місце, так щоб у будь-який момент ви змогли б їх легко взяти і втекти з ними;
    • Якщо ситуація критична, то залишайте будинок негайно, навіть якщо вам не вдалося взяти необхідні речі;
    • Заздалегідь довідайтесь телефони та адреси місцевих служб , які зможуть надати необхідну підтримку (кризовий центр для жінок, соціальні служби, телефони довіри, телефон дільничого інспектора, служби у справах неповнолітніх).

     За цими статтями можна притягнути до кримінальної відповідальності особу, що вчинила насильство.

    Стаття 115 Умисне вбивство.

    Стаття 120 Доведення до самогубства.

    Стаття 121 Умисне тяжке тілесне ушкодження.

    Стаття 125 Умисне легке тілесне ушкодження.

    Стаття 126 Побої та мордування .

    Стаття 129 Погроза вбивством.

  • Рекомендації психолога про поведінку під час карантину

    1.Критичне мислення.Усвідомити, що є речі, на які я не можу впливати, не можу змінити. Зрозуміти, що лежить в «полі мого впливу» (зупинити коронавірус я не можу, але можу дотримуватись гігієни та самоізолюватись). Для того, щоб не ставати рознощиком емоційного зараження – не репостити і не поширювати в родині неперевірену інформацію. Утримуватися від непродуманих коментарів, фото і відео, які можуть згубно впливати на людей з менш критичним мисленням.

    2.Інформаційна гігієна. Постійне занурення у стрічку новин лише підвищить тривогу. Обрати два – три джерела інформації, яким довіряєте, і обов’язково аналізувати отримані дані. Тримати баланс між емоційністю та раціональністю. Не проводити в інформаційному потоці більше 1 години на день. Дивитися новини 1 або 2 рази на день. Виділяти для цього окремий конкретний час (наприклад, кожен день з 15:00 до 16:00). Краще не робити це зранку, перед сном і на голодний шлунок.

    3.Створення щоденного ритуалу(для когось – кава в певний час / заняття з йоги / онлайн відвідування музею чи опери).

    4.Позитивні емоції.Підходить все, що покращує настрій. За допомогою мобільних гаджетів, соціальних мереж зранку ділитися один з одним життєстверджуючими відео: фрагментами класичної музики, відео тварин, тощо. Тільки це не повинно перетворитися в «масовий забіг»: наприклад, тільки з 9 до 10 ранку «створюємо настрій».

    5.Перенаправити тривогу. Зайнятись корисним або тим, що приносить задоволення. Читання, медитація, малювання, спорт, handmade. Навчатися новому (курси онлайн). Розписати і заповнити весь свій час таким чином, щоб все мало сенс, оскільки байдикування є живильним середовищем для виникнення панічних фантазій.

    6.Спілкуватисяз близькими, родичами, знайомими які знаходяться на відстані (дистанційна підтримка в месенджерах і відеозв’язок).

    7.Оптимізувати закритий простір. Ситуації «закритого простору», коли вся сім’я перебуває вдома більше часу, ніж раніше (на вихідних) є дещо незвичною. Відповідно виникає необхідність по новому вибудовувати і стосунки, і спілкування, і побут тощо:

    –  вміти говорити (необхідно висловлювати побоювання, які виникають: проблеми з бізнесом, проблеми зі здоров’ям, скорочення все що турбує. Не треба боятись почуттів. Адже, боятися, відчувати безсилля – це нормально. «Відключити почуття» означає перестати бути в контакті з собою. А це значить, що колись почуття «вибухнуть» і їхня сила буде деструктивною. «Дозвіл» на негативні емоції знижує напругу;

    –  побут (перерозподілити «соціальні» ролі у побуті, у всіх членів родини мають бути певні обов’язки по дому);

    –  робочий графік, який структурує день (розуміти, що протягом дня у нас має бути час на роботу, побут, відпочинок, спілкування і навчання з дітьми, фізичні вправи тощо).

    8.Саморегуляція. Керувати власним психоемоційним станом, наприклад за допомогою таких прийомів:

    – «Природні» прийоми (гумор, думки про щось хороше і приємне (наприклад, що зробимо, коли карантин завершиться), різні рухи типу потягування, розслаблення м’язів, перегляд фотографій);

    – Самонакази – короткі розпорядження, які людини дає сама собі, застосовуються, коли треба себе поводити відповідним чином, але є певні труднощі з організацією власної поведінки (наприклад: «Заспокойся!» або «Не піддавайся на провокацію!» тощо).

    – Вправи для м’язової релаксації, різноманітні дихальні вправи тощо. Наприклад, так зване «дихання по квадрату»: на 1,2,3,4 вдихаємо повітря, на 1,2,3,4 затримуємо дихання, на 1,2,3,4 видихаємо і знову на 1,2,3,4 затримуємо дихання. Якщо виконувати цю вправу кілька хвилин – хвилювання знижується.

    9.Сон.Повноцінний відпочинок вночі. Відкладати гаджети за 1 годину перед сном.

    Звернутись до психолога у разі потреби.

  • Протидія торгівлі людьми

    Торгівля людьми — це протизаконна торгівля людськими істотами в цілях комерційної сексуальної експлуатації або примусової праці: це сучасна форма рабства.

    Причини, які призводять до торгівлі людьми, можуть бути наступні:

    • інформаційні:
    • погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування за кордоном та їх наслідки;
    • публікації багатообіцяючої реклами в пресі та «агітація»
    • низька обізнаність стосовно своїх прав.
    • правові:
    • відсутність належної системи захисту потерпілих;
    • недостатнє покарання злочинців.
    • причини, пов’язані з «людським фактором»:
    • складні стосунки в сім’ї (відсутність або недостатність батьківської опіки над дітьми, вживання батьками алкоголю, наркотиків; очікування фінансової допомоги від одного з членів родини ….)
    • слабкі професійні навички;
    • зависока або занизька самооцінка;
    • бажання зробити запаморочливу кар’єру;
    • швидко без зайвих зусиль заробити великі гроші;
    • жага до «красивого життя»;
    • надмірна схильність до ризикованої поведінки;
    • зайва довірливість ….

    1. Відеоролик “Життя на продаж”
    2. Торгівля людьми або незаконна угода щодо людини (Стаття 149 кримінального кодексу України)

    «Форми торгівлі людьми»

    1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, -караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
    2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, -караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
    3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

    Примітка.

    1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.
    2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.
    3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.
    4. Суб’єкт злочину загальний. Вчинення злочину службовою особою та вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, розглядаються як його кваліфікуючі ознаки.
    5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

    Крім того, для третьої і наступних його форм (вербування, переміщення, переховування, передача і одержання людини) обов’язковою ознакою є мета експлуатації людини.

    Що ж стосується двох перших форм, то торгівля людьми та здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, мають тягнути кримінальну відповідальність за ст. 149 незалежно від того, чи вчинені вони із зазначеною метою. Інший підхід унеможливив би притягнення до відповідальності особи, яка здійснила продаж людини або передала її за іншою угодою, адже за допомогою існуючих процесуальних засобів практично неможливо довести, що винною особою факт подальшої – після продажу або іншої передачі – експлуатації людини усвідомлювався як неминучий (тим більше неможливо довести, що для інтелектуальної ознаки умислу особи, яка продала дитину, характерним є усвідомлення того, що в подальшому покупець усиновить дитину, маючи за мету наживу). Вказана мета може бути доведена, як правило, лише у випадках, коли винна особа систематично поставляє певним покупцям дітей для використання їх як жебраків або жінок для сексуальної експлуатації тощо. У більшості ж випадків продавцю насправді байдуже – буде покупець використовувати продану йому особу в порнобізнесі чи одружиться з нею.

    Сексуальна експлуатація – це вид експлуатації праці особи у сфері проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та деяким іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у тій чи іншій країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.

    Торгівля людьми, поєднана з подальшим втягненням потерпілої особи у проституцію чи з примушуванням її до заняття проституцією, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 149 і 303.

    Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у тій чи іншій країні чи незаконний вид підприємництва, пов’язаний з проституцією, утриманням будинків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру тощо. Використання у порнобізнесі означає використання особи як сутенера, утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.

    Примусова праця передбачає працю, до якої особа примушується насильством чи будь-яким іншим способом і внаслідок якої відбувається присвоєння матеріальних результатів її праці (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами примусової праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. Примусове надання послуг є різновидом примусової праці, коли остання здійснюється у сфері послуг. Експлуатація дитини, вчинена за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без вербування, перевезення (переміщення), передачі, приховування та одержання, кваліфікується тільки за ст. 150 (детальніше про відмежування злочинів, передбачених статтями 149 і 150, див. коментар до ст. 150).

    Рабство, згідно з Конвенцією про рабство,- це стан чи становище людини, щодо якої здійснюються атрибути права власності чи деякі з них.

    Під звичаями, подібними до рабства, у Додатковій конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, розуміються:

    а) боргова кабала, тобто стан чи становище, що виникає внаслідок застави боржником у забезпечення боргу особистої праці або праці залежної від нього особи, якщо належним чином обумовлена цінність виконуваної роботи не зараховується в погашення боргу або якщо тривалість цієї роботи не обмежена і характер її не визначений (на практиці в таке становище потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у дім розпусти іншої країни, власник якого, сплативши гроші продавцю за жінку, відбирає у неї всі документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею сплаченої ним суми та отримання ним прибутку);

    б) кріпацький стан, тобто таке користування землею, коли користувач зобов’язаний за законом, звичаєм чи угодою жити і працювати на землі, що належить іншій особі, і виконувати визначену роботу для такої іншої особи, за винагороду або без такої, і не може змінити цей свій стан;

    в) будь-який інститут чи звичай, через які: жінку обіцяють за винагороду видати або видають заміж, без права відмовлення з її боку, її батьки, опікун, родина або будь-яка інша особа або група осіб; чоловік жінки, його родина або його клан, за винагороду або без такої, мають право передати її іншій особі; жінка після смерті чоловіка передається у спадщину іншій особі;

    г) будь-який інститут чи звичай, в силу яких дитина передається одним або обома своїми батьками чи своїм опікуном іншій особі, за винагороду або без такої, з метою експлуатації цієї дитини чи її праці.

    Згідно зі ст. 7 Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, під особою, яка перебуває у підневільному стані, розуміється особа, яка перебуває у стані чи становищі, створеному в результаті інститутів чи звичаїв, подібних до рабства.

    Про поняття вилучення органів див. коментар до ст. 143, а проведення дослідів над людиною – коментар до ст. 142.

    Усиновлення (удочеріння) – це здійснене на підставі рішення суду (а стосовно дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, з дозволу урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини) прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина. Під метою наживи при усиновленні (удочерінні) треба розуміти мету, яка досягається шляхом отримання будь-якої матеріальної вигоди або уникнення від певних витрат завдяки усиновленню (удочерінню). Втягнення усиновленої дитини з метою наживи у зайняття жебрацтвом, азартними іграми або у злочинну діяльність охоплюється ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 304 не потребує.

    Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої людини, то вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою її усиновлення (удочеріння), не можуть кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за частинами 2 або 3 ст. 149.

    Примусова вагітність означає посягання на волю жінки, пов’язане з тим, що вона завагітніла, у т. ч. шляхом штучного запліднення, у примусовому порядку.

    Примусова вагітність, звернення в сексуальне рабство, примушування до проституції за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (ст. 7) у певних випадках розглядаються як міжнародні злочини проти людяності, які може бути вчинено, наприклад, з метою зміни етнічного складу якого-небудь населення чи з метою вчинення інших серйозних порушень міжнародного права. Тому, якщо акт торгівлі людьми вчинено з метою примусової вагітності чи іншої експлуатації в контексті геноциду, вчинене слід кваліфікувати за ст. 442 КК України.

    Втягнення у злочинну діяльність – це дії, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, шантаж, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховування слідів злочину, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з особою з метою полегшити схилення її до вчинення злочину та ін.). Детальніше про втягнення у злочинну діяльність див. коментар до ст. 304. Втягнення дитини у злочинну діяльність охоплюється ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 304 не потребує.

    Використання у збройних конфліктах передбачає використання особи для виконання нею бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

    Вербування повнолітньої людини з метою використання її у збройних конфліктах інших держав потребує кваліфікації тільки за ч. 1 ст. 447, а якщо такі дії вчинюються з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності,- то ще й за частинами 1, 2 чи 3 ст. 149. Вербування неповнолітньої людини з метою використання її у збройних конфліктах інших держав охоплюється частинами 2 або 3 ст. 149 і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 447 не потребує.

    Перелік форм, в яких може виявитися експлуатація людини, наведений у примітці 1 до ст. 149, не є вичерпним. Саме тому тільки за ст. 149, без посилання на статті 143 і 144, має кваліфікуватися торгівля людьми, вчинена зокрема з метою трансплантації не лише органів, а й тканин людини або з метою вилучення крові у людини-донора.

    1. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) службовою особою з використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності; 7) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або 8) з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 149).

    Про поняття неповнолітній див. коментар до ст. 66, про поняття попередня змова групи осіб – коментар до ст. 28, а про поняття насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, і погроза застосування такого насильства – коментар до ст. 186. Неповнолітньою жертва злочину має бути на момент укладення відповідної угоди щодо неї.

    Кілька осіб – це дві і більше особи незалежно від їхнього віку та інших ознак, які виступають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час щодо них були вчинені відповідні діяння. Вчинення передбачених ч. 1 ст. 149 дій щодо однієї і тієї самої особи у різний час за відсутності інших обтяжуючих обставин кваліфікується за ч. 1 ст. 149.

    Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.

    Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Використання службового становища передбачає вчинення злочину особою, яка є службовою особою. Нею може бути, наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійснює посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор будинку дитини, представник Державної прикордонної служби України, консульської служби, служби віз і реєстрації тощо. Якщо злочин, передбачений ч. 2 ст. 149, вчинено службовою особою – працівником правоохоронного органу, його треба додатково кваліфікувати за ч. 3 ст. 364, крім випадків, коли працівник правоохоронного органу є військовою службовою особою (наприклад, військовослужбовцем Військової служби правопорядку у Збройних Силах України).

    Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може йтися про службове підпорядкування, підкорення чужій, більш сильній волі, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Так, тією чи іншою мірою неповнолітні залежать від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи – від набувачів їхнього майна за договором довічного утримання, студенти – від викладачів та адміністрації навчальних закладів, хворі – від лікарів та службових осіб, які вирішують питання про направлення на лікування, підлеглі – від начальників, підозрювані та обвинувачені – від працівників органів дізнання, слідчих і прокурорів, підсудні – від суддів та ін. Дружина може перебувати у залежності від свого чоловіка або батько чи мати – від сина чи доньки. У кожному конкретному випадку встановлення наявності відповідної залежності є компетенцією органів досудового розслідування та суду.

    1. Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину визнається вчинення тих самих дій: 1) щодо малолітнього; 2) організованою групою; 3) у поєднанні з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або 4) з погрозою застосування такого насильства, а так само 5) якщо вони спричинили тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 149).

    Про поняття малолітній див. коментар до ст. 115, насильство, небезпечне для життя чи здоров’я і погроза застосування такого насильства,- коментар до ст. 187, а про поняття організована група – коментар до ст. 28. Якщо торгівля людьми пов’язана з переміщенням їх через державний кордон України, членами такої групи є також особи, які здійснюють таке переміщення в процесі передачі жертв злочину іншим особам. Для кваліфікації дій членів організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють об’єктивну сторону цього злочину, ними виконувались.

    Тяжкими наслідками вчинення злочину, передбаченого ст. 149, можуть бути визнані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, тяжка венерична хвороба, втрата репродуктивної здатності, переривання вагітності, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, тощо), заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, самогубство жертви злочину чи зникнення її безвісти (відповідно до статей 43 і 46 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., якщо в місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування протягом одного року, вона визнається зниклою безвісті, а, як правило, протягом трьох років,- померлою) тощо.

    Оскільки психічне ставлення до тяжких наслідків, передбачених ч. 3 ст. 149, може характеризуватися тільки необережністю, то у разі умисного ставлення винної особи до смерті потерпілого або до заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень вчинене треба додатково кваліфікувати за статтями 115 або 121.

    У разі, якщо винний продав особу для вилучення в неї органу, що завідомо мало своїм наслідком смерть потерпілого (заподіяння тяжкого тілесного ушкодження), його дії мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 149, п. 5 ст. 27 і п. 6 (а також, залежно від конкретних обставин справи, пунктами 2, 4, 9 або 11) ч. 2 ст. 115 або ст. 121.

  • Профілактика суїцидальної поведінки

    Безвихідних ситуацій не буває

    Ніхто з батьків не бажає поганого своїй дитині, щонайменше, свідомо. Всі ми мріємо, щоб наші діти виросли не просто здоровими і фізично міцними людьми, але й розумними, самостійними, щасливими та відповідальними.

    Підлітковий вік – час активного пошуку. Дитина намагається зрозуміти, що вона означає в цьому світі, хто вона така і як її сприймають оточуючі.
    Намагаючись зрозуміти себе, підліток ставить під сумнів авторитет своїх батьків. У своїй сім’ї йому дуже важливо довести, що він – самостійна особистість, а значить, має право на власну думку з будь-яких питань. І часто його думка не збігається з думкою батьків. Це протиріччя і стає джерелом постійних конфліктів.

    Напевно багато батьків рано чи пізно думають, що їхні діти-підлітки нестерпні, думають лише про себе,постійно стають “в позу”, сперечаються, щось хочуть довести, проявляють агресію. Насправді підліткам дуже складно. Вони фактично по-новому вчаться адаптуватися в цьому світі,пізнають самі себе з іншого боку, в підлітковий період у дітей складається уявлення про фізичну красу, яке нерідко переходить в комплекс «гидкого каченяти».

    На це можуть накладатися конфлікти або гнітюча психіку обстановка оточення. І як наслідок,віддалення від рідних, агресія, аутоагресія, які є способом захисту, в першу чергу, від світу, який здається їмворожим і нерозуміючим.Психологи виділяють безліч причин, які здатні підштовхнути підлітка до суїциду. Серед них сварка з однолітками, розставання з коханою людиною, смерть родича, постійні стресові ситуації, переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим, почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою, страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням, перед покаранням, бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття. Проте варто підкреслити, що в більшості випадків все перераховане не є першопричиною суїцидальної поведінки молодих людей, а лише додатковим фактором. Суїцид – це завжди акт протесту, крик по допомогу.

    Діти-самогубці часто і не збираються вмирати, вони не можуть повірити, що смерть – це кінець усьому.У дитячому сприйнятті самогубство повинно відбуватися таким чином: «Я ковтаю таблетки, мене починаютьховати, всі плачуть, усвідомлюють, як були несправедливі і який скарб вони втратили. І в цей момент з гробувстаю я – живий і красивий. І життя триває».Дорослим часто важко зрозуміти, чому дитина, яка хоче жити, намагається вбити себе. Насправді, діти до останнього моменту вірять, що їх врятують, просто допомога не завжди приходить вчасно. У кожному разі, батьки повинні пильно стежити за дітьми, особливо якщо закралася хоч тінь сумніву, що дитина замислила самогубство. Адже, як правило, батьківська інтуїція не підводить.


    Що має насторожити в поведінці дитини:

    • Якщо дитина часто розмовляє про смерть і самогубство.
    • Якщо прагне усамітнитися під будь-яким приводом.
    • Фрази «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться», «Ти віриш в переселення душ?».
    • Непрямі загрози теж повинні насторожити: «набридло жити» , «ситий цим по горло», «більше ви мене не побачите», «пожив – і вистачить», «ненавиджу себе», «якщо ми більше не побачимося, дякую за все».
    • Якщо дитина приводить справи в порядок – віддає чужі речі, мириться з ворогами, прибирає в кімнаті, роздаровує улюблені речі.
    • Дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити.
    • Слова «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний».
    • Прямі погрози типу «краще повіситися, ніж з вами жити» теж повинні насторожити дорослого.

    Що має насторожити в поведінці дитини:

    • Якщо дитина часто розмовляє про смерть і самогубство.
    • Якщо прагне усамітнитися під будь-яким приводом.
    • Фрази «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться», «Ти віриш в переселення душ?».
    • Непрямі загрози теж повинні насторожити: «набридло жити» , «ситий цим по горло», «більше ви мене не побачите», «пожив – і вистачить», «ненавиджу себе», «якщо ми більше не побачимося, дякую за все».
    • Якщо дитина приводить справи в порядок – віддає чужі речі, мириться з ворогами, прибирає в кімнаті, роздаровує улюблені речі.
    • Дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити.
    • Слова «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний».
    • Прямі погрози типу «краще повіситися, ніж з вами жити» теж повинні насторожити дорослого.

    Як запобігти трагедії в такий момент?

    • Бути гранично обережними у своїх словах і діях, не ображати дитину, не принижувати і не карати.
    • Довіряти їй і сприймати, як самостійну особистість зі своїми думками і бажаннями.
    • Ставитися серйозно до її погроз покінчити життя самогубством.
    • Якщо виникло відчуття, що не під силу допомогти дитині, звернутися до психолога.
    • Не пускати ситуацію на самоплив.
    • Показати своїй дитині, що вона Вам небайдужа, нехай вона відчує себе любимою.
    • Переконати дитину, що безвихідних ситуацій не буває, що всі біди – тимчасові ! І Ви завжди будете поруч, щоб допомогти їй.

Рекомендації для педагогів

  • Безпека дитини в Інтернеті

    Виявлення у соціальних мережах небезпечних групп, в яких дітей доводять до самогубства
    Інформація для класних керівників

    Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один з небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

    Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів» і «Тихий дім». Відтак у всіх прихильників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами.

    Працюють наступним чином.

    Для того, аби вступити в такі групи, потрібно подати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.

    Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

    Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.

    Всього дається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).

    Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

    Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

    Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

           Нижче наведено список ознак, за якими дорослі можуть зрозуміти, чи знаходиться їх дитина в подібній групі

    1. Підліток весь час хоче спати.
    2. Ви помічаете, що він був активний у соціальних мережах у 4-6 годин ранку.
    3. Підліток перестає нормально харчуватися.
    4. Весь час малює метеликів і кітів.
    5. На руках дитини зявляються порізи.
    6. На руках і ногах дитини зявляються малюнки у вигляді шрамів.
    7. У списку його контактів виникають невідомі вам люди з «фашиськими» прізвищами («Рейх»)
    8. Дитина захоплюється розгадуванням сатаниськими символами.
    9. На особитсій сторінкі в соціальних мережах підліток викладає «суїцидальний « контент.

    Телефон «гарячої лінії» Департаменту кіберполіції України:
    (044) 374-37-21 або електронна адреса, за якою можна звернутися, щоб заблокувати «суїцидальну групу» (fag@cybercrim.gov.ua);


    Рекомендації щодо онлайн-безпеки для педагогічних працівників


    1. Враховуйте індивідуальний підхід до студента при опитуванні з урахуванням психологічних і вікових особливостей

    2. Не порівнюйте між собою студентів, хваліть їх за успіхи і досягнення. Підхід до аналізу поведінки підлітків не повинен носити оціночний характер, потрібно знаходити позитивні, негативні моменти вчинків і пропонувати альтернативні способи поведінки.

    3. Використовуйте способи впливу на мотиваційну сферу студента: проблемне навчання (мозкові штурми, рольове розігрування ситуацій і т.д.), рефлексивний аналіз учнями своєї діяльності (самоаналіз покаже студенту ефективність його діяльності та допоможе самостійно виявити свої сильні і слабкі сторони по предмету), різноманітні педагогічні технології.

    4. Застосовуйте такі форми і методи навчання, які дозволили б студентам ефективно спілкуватися з метою якнайшвидшої адаптації та усунення мовного бар’єру.

    5. Під  час занять такі методи опитування як, письмовий, текстовий і груповий,  допоможуть  знизити рівень емоційної напруги для студентів зі страхами перед публічним виступом.

    6. Для успішної адаптації постарайтеся забезпечити можливість студентам зайняти гідне місце в колективі (через доручення, заохочення найменших успіхів, пошук і розвиток здібностей). Проявляйте і підтверджуйте свою довіру до студента, довіривши відповідальне доручення або виступ від імені колективу.

    7. Приділяйте увагу бесідам про моральність, самовихованні, організації режиму дня, профілактиці захворювань.

    Рекомендації щодо зниження агресії

    1. Спокійне ставлення у разі незначною агресії. У тих випадках, коли агресія  студента  безпечна і зрозуміла, можна використовувати наступні позитивні стратегії:

    • повне ігнорування реакцій – досить потужний спосіб припинення небажаної поведінки;
    • вираз розуміння почуттів (“Звичайно, тобі образливо…”); перемикання уваги, пропозиція, або завдання (“Допоможи мені, будь ласка, …”);
    • позитивне позначення поведінки (“Ти злишся тому, що ти втомився”).

    2. Акцентування уваги на вчинках (поведінці), а не на особистості. Після того як студент заспокоїться, доцільно обговорити з ним його поведінку. Слід описати, як він поводився під час прояву агресії, які слова говорив, які здійснював дії, не даючи при цьому ніякої оцінки. Критичні вислови, особливо емоційні, викликають роздратування і протест, і відводять від вирішення проблеми. Аналізуючи поведінку студента, важливо обмежитися обговоренням конкретних фактів, тільки того, що сталося “тут і зараз”, не згадуючи минулих вчинків. Інакше в студента  виникне відчуття образи, і він буде не в змозі критично оцінити свою поведінку. Замість поширеного, але неефективного “читання моралі”, краще показати йому негативні наслідки його поведінки, переконливо продемонструвавши, що агресія найбільше шкодить йому самому. Дуже важливо також вказати на можливі конструктивні способи поведінки у конфліктній ситуації. Один з важливих шляхів зниження агресії – встановлення з студентом  зворотного зв’язку. Для цього використовуються наступні прийоми:

    • констатація факту (“ти поводишся агресивно”);
    • який констатує питання (“ти злишся?”);
    • розкриття мотивів агресивної поведінки (“Ти хочеш мене образити?”, “Ти хочеш продемонструвати силу?”);
    • виявлення своїх власних почуттів по відношенню до небажаної поведінки (“Мені не подобається, коли зі мною говорять в такому тоні”, “Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить”);
    • апеляція до правил (“Ми з тобою домовлялися!”).

    3. Контроль над власними негативними емоціями. Педагогічним працівникам необхідно дуже ретельно контролювати свої негативні емоції в ситуації взаємодії з агресивними  студентами. Коли студент демонструє агресивну поведінку, це викликає сильні негативні емоції – роздратування, гнів, обурення, страх або безпорадність. Дорослим потрібно визнати нормальність і природність цих негативних переживань, зрозуміти характер, силу і тривалість почуттів. Коли доросла людина управляє своїми негативними емоціями, то вона не підкріплює агресивну поведінку студента, зберігає з ним хороші відносини і демонструє, як потрібно взаємодіяти з агресивною людиною.

    4. Зниження напруги ситуації. Основне завдання  викладача, що стикається з агресією – зменшити напругу ситуації. Для цього необхідно:

    • не підвищувати голос, не міняти тон на загрозливий;
    • не демонструючи влади (“Буде так, як я скажу”);
    • не кричати;
    • не приймати агресивні пози і жести: перехрещені руки, розмова “крізь зуби”;
    • не використовувати сарказм, насмішки, висміювання;
    • не використовувати негативну оцінку особистості учня, його близьких або друзів;
    • не використовувати фізичну силу;
    • не втягувати в конфлікт сторонніх людей;
    • не наполягати на своїй правоті;
    • не читати нотації, проповіді;
    • не робити узагальнення типу: “Ви всі однакові”, “Ти, як завжди…”, “Ти ніколи не…”; не порівнювати учня з іншими учнями – не на його користь.

    5. Обговорення вчинку. Аналізувати поведінку в момент прояву агресії не потрібно, цим варто займатися тільки після того, як ситуація вирішиться і всі заспокояться. В той же час, обговорення інциденту необхідно провести якнайшвидше. Краще це зробити наодинці, без свідків, і тільки потім обговорювати в групі або сім’ї (не завжди). Під час розмови важливо зберігати спокій і об’єктивність. Потрібно детально обговорити негативні наслідки агресивної поведінки, її руйнівність не тільки для оточуючих, але, перш за все, для самого агресора.

    6. Збереження позитивної репутації студента. Для збереження позитивної репутації доцільно: публічно мінімізувати провину учня (“Ти не хотів образити його”), але в бесіді віч-на-віч показати істину; не вимагати повного підпорядкування, дозволити  студенту  виконати ваші вимогі по-своєму; запропонувати учню компроміс, договір з взаємними поступками. Наполягаючи на повному підпорядкуванні (тобто на те, щоб учень не тільки негайно зробив те, що ви хочете, але і тим способом, яким ви хочете), можна спровокувати новий вибух агресії.

    7. Демонстрація моделі неагресивної поведінки. Поведінка педагогічного працівника, що дозволяє показати зразок конструктивної поведінки і спрямована на зниження напруги в конфліктній ситуації, включає наступні прийоми: нерефлексивне слухання (нерефлексивне слухання – це слухання без аналізу (рефлексії), що дає можливість співрозмовнику висловитися. Воно полягає в умінні уважно мовчати. Тут важливі два слова. Мовчати – так як співрозмовнику хочеться, щоб його почули, і менше всього цікавлять наші зауваження; уважно – інакше людина образиться і спілкування припиниться або перетвориться в конфлікт. Все, що потрібно робити – підтримувати співрозмовника протягом мовлення, щоб він повністю виговорився; пауза, що дає можливість заспокоїтися; навіювання спокою невербальними засобами; прояснення ситуації з допомогою навідних питань; використання гумору; визнання почуттів  студента.

    8. Попередження агресивних дій студентів. Ніколи не слід заохочувати студента за проявлену агресивність; у необхідних випадках такого учня дитини заспокоює тимчасова ізоляція з коротким поясненням причини.

    9. Поведінка з студентом після агресивної поведінки : підшукати адекватну форму покарання після чіткого пояснення його провини; шукати вихід з переорієнтації його енергії в соціально правильному руслі; слід пам’ятати: часті покарання неефективні, а безкарність ще більше псує.

    10. Навчання студентів технікам і способам управління власним гнівом. Розвиток контролю над деструктивними емоціями. Займатись спортом. Бити подушку або боксерську грушу. Тупотіти ногами. Написати на папері всі слова, які хочеться сказати, зім’яти і викинути папір. Втирати пластилін у картонку або папір. Порахувати до десяти. Найконструктивіше – спортивні ігри, біг. Вода добре знімає агресію.

  • Як налагодити освітній процес в умовах дистанційного навчання

    Технології дистанційного та змішаного навчання за рік пандемії коронавірусу стали вже звичними для шкіл. Державна служба якості освіти також пристосувала інструментарій проведення інституційного аудиту до умов дистанційної або частково дистанційної роботи закладів. Адаптації потребує організація освітньої діяльності, щоб заклади продовжували працювати якісно та ефективно і в умовах очного навчання, і онлайн. Змінювати слід і всі компоненти системи освітнього процесу школи.

    Розглянемо, як директорові та педагогам налагодити роботу в умовах дистанційного навчання.

    Організація освітнього процесу

    Розклад

    Важливо в організації дистанційного навчання узгодити розклад уроків з особливостями проведення онлайн-занять. На формування розкладу впливають освітні програми, навчальні плани, санітарні вимоги тощо, втім є і суб’єктивні чинники, як-от запит від батьків розпочинати заняття пізніше.

    Настанови щодо формування розкладу в умовах дистанційного навчання:

    • Оберіть єдину інтернет-платформу для розміщення електронних освітніх ресурсів, проведення онлайн-занять. Це мінімізує труднощі та плутанину, зніме дещо проблему комунікації між учасниками освітнього процесу.
    • Дотримуйтесь санітарного регламенту та забезпечуйте черговість синхронного й асинхронного навчання.
    • Порадьтеся з батьками учнів щодо зручного часу проведення онлайн-занять. В умовах дистанційного навчання розклад можна зміщувати в часі, наприклад розпочинати заняття пізніше, робити тривалу перерву, щоб учні могли перепочити, тощо. Особливо актуальним це є для навчання дітей з особливими освітніми потребами.
    • Забезпечте можливість консультацій. В умовах віддаленого навчання в учнів виникає потреба проконсультуватися з учителем. Організація консультаційних годин з різних навчальних предметів дасть змогу компенсувати відсутність особистого спілкування учнів із вчителем.

    Інтернет-платформа

    Обрання єдиної інтернет-платформи для забезпечення освітнього процесу в умовах дистанційного навчання спростить взаємодію учасників освітнього процесу. Разом з тим, важливо пам’ятати, що учні можуть мати труднощі з доступом до того чи іншого каналу комунікації, інтернет-платформи тощо. У такому разі важливо передбачити для окремих учнів альтернативні рішення.

    На що варто звертати увагу при обранні інтернет-платформи для дистанційного навчання:

    • Доступність. Обирайте платформу, яка є у відкритому доступі, не потребує встановлення спеціального програмного забезпечення тощо.
    • Можливість ідентифікації учасників. Вчитель повинен мати змогу ідентифікувати всіх учнів, зареєстрованих у системі або присутніх на онлайн-уроці. Це перш за все питання безпеки.
    • Структурованість матеріалу. Учням буде зручніше працювати із платформою, коли матеріал у ній буде структурований, тобто розміщений у вигляді цілісних навчальних тем, курсів. Це сприятиме організації віддаленої роботи учнів, вибору власної швидкості опанування навчального матеріалу.
    • Наявність онлайн-журналу. Учнівство звикло мати доступ до своїх оцінок, переглядати їх у журналі після занять. Можливість робити це онлайн – вимога часу.
    • Зворотний зв’язок. Це дасть змогу учням оперативно отримувати відгук від вчителя щодо виконаних завдань тощо.

    Педагогічна діяльність

    В умовах дистанційного навчання важливо застосувати інші форми й методи роботи. Не зовсім доцільно пропонувати учню опрацювати текст підручника, адже шкільні підручники спрямовані на очне навчання. Учитель має адаптувати навчальні ресурси відповідно до особливостей класу, можливостей учнів. Водночас під час проведення навчальних занять онлайн учитель обмежений у прийомах роботи. Відрізняється і стиль навчання дітей: в онлайн-режимі частина учнів можуть втрачати динаміку, інші ж навпаки – проявляти більшу активність та ліпше засвоювати матеріал. У той же час навчання з використанням дистанційних технологій відкриває нові можливості для реалізації індивідуальної освітньої траєкторії.

    Поради педагогам для роботи в умовах дистанційного навчання:

    • Адаптуйте матеріал. В умовах поділу уроку на синхронну та асинхронну частини навчальні матеріали потрібно відповідно адаптувати. Подумайте і визначте, що озвучити під час онлайн-уроку, а яку частину матеріалу надати на самостійне опрацювання, роботу в групах тощо.
    • Записуйте та зберігайте онлайн-уроки. Це дасть можливість учням, які пропустили урок, наздогнати матеріал.
    • Урізноманітнюйте форми роботи. Дистанційне навчання – це не лише онлайн-уроки (в ZOOM, MS Teams тощо). Онлайн-формат взаємодії дає змогу учням працювати в групах, розробляти проєкти тощо. Партнерство у роботі учнів можна використовувати і під час онлайн-уроку для виконання коротких завдань, і для більш масштабних завдань, що потребують тривалішого часу виконання.
    • Приділяйте більше уваги результату, а не процесу. Відсутність достатньої кількості комп’ютерів у сім’ї, проблеми з доступом до інтернету чи інші труднощі можуть завадити учням відвідувати онлайн-уроки. Втім технології дистанційного навчання дають змогу компенсувати відсутність на онлайн-уроці та отримати результат – учні можуть надолужити пропущене, переглянувши запис уроку, ознайомившись із електронними освітніми ресурсами, виконавши завдання.

    Важливою частиною успішної педагогічної діяльності умовах за дистанційного навчання є підтримка педагогічного колективу з боку директора.

    Як директорові продемонструвати підтримку роботи педагогів в умовах дистанційного навчання?

    • Забезпечте методичну та консультаційну підтримку. Організуйте навчання, семінари, обмін досвідом між педагогами.
    • Не вимагайте звітності. Робота у дистанційному режимі часто вимагає від педагогів значно більшого часу на підготовку навчального матеріалу та комунікацію з учнями.
    • Довіряйте. Надмірний контроль зі сторони керівництва, втручання в роботу вчителя під час використання технологій дистанційного навчання може додавати стресу учасникам освітнього процесу та демотивувати вчителя.
    • Забезпечте педагогам повноцінний лікарняний у випадку хвороби. Технології дистанційного навчання, безумовно, дають змогу запобігти поширенню вірусів під час уроків, не перериваючи спілкування учнів між собою та вчителями. Однак педагоги мають право перебувати на лікарняному, не проводячи занять. Це саме стосується й учнів.

    Система оцінювання

    Зазнали змін і види завдань, які пропонуються учням. Завдання й форми роботи, що використовувалися в умовах очного навчання, можуть бути неприйнятними під час дистанційного. Наприклад, за використання технологій дистанційного навчання неможливо виконати завдання на перевірку знань, відтворення тексту підручника. Очевидно, що змінивши форми роботи під час уроків, потрібно змінювати і форми оцінювання.

    Як вчителеві налагодити систему оцінювання?

    • Оприлюднюйте критерії оцінювання до кожного завдання. Так учні наперед розумітимуть, як та за яким принципом формується оцінка.
    • Давайте зворотній зв’язок. Практика показує, що в умовах дистанційного навчання найменші учні найбільше потребують детальних роз’яснень та зворотного зв’язку. Негативна оцінка може не дати достатньо інформації для учнів, натомість після пояснення, за що вона отримана, учень зможе порефлексувати про свої помилки.
    • Не обмежуйте в часі. Учні мають різну динаміку роботи в онлайн-режимі. А в когось може повільніше працювати комп’ютер чи інтернет. Тому завдання, обмежені в часі, не рекомендовані для оцінювання результатів навчання учнів.
    • Шукайте альтернативи. Звичні тестові завдання в умовах дистанційного навчання корисні для саморефлексії учнів. А для контрольних завдань ліпше знайти альтернативні форми, як-от тематичне есе, творче завдання тощо.

    Освітнє середовище

    За дистанційного навчання значна частину роботи зі створення освітнього середовища стали виконувати батьки, забезпечуючи дитину технікою, доступом до інтернету, облаштовуючи робоче місце. Втім директорові школи не варто забувати про такі важливі аспекти роботи:

    • Безпека. Звертайте особливу увагу на безпечність доступу до інтернет-платформи, на якій відбувається дистанційне навчання. Профілі учнів мають бути підписані їхніми іменами.
    • Правила поведінки. Звичні правила поведінки у школі не працюють в онлайн-форматі, тому варто адаптувати їх до дистанційного навчання – встановити правила спілкування під час зум-уроків тощо.
    • Комунікація з батьками. Дистанційне навчання потребує частішої взаємодії з батьками, зокрема щодо поведінки дітей, їхнього режиму роботи, виконання завдань.
  • Рекомендації педагогам, щодо створення сприятливого психологічного мікроклімату клімату в групі

    1. Відмовитися від правила підкреслювати здібності одних студентів і недоліки інших.
    2. Відмовитися від прямого протиставлення дітей один одному.
    3. Не «пиляти» й не сварити при всьому класі.
    4. Помічати найменші кроки до компромісу егоцентричних студентів, але не підкреслювати це різко, як щось несподіване.
    5. Звертатися до всіх на ім’я і вимагати цього від дітей.
    6. Постійно підкреслювати, що відносини  повинні визначатися не лише успішністю, а й тими добрими справами, які людина зробила для інших.
    7. З повагою ставитися до особливостей дівчат і хлопців.
    8. Усе, що відбувається з студентами, сприймати всерйоз.
    9. Мотивувати дітей бути прикладом для всього коледжу задіючи мотив змагання.
    10. Заохочувати позитивну взаємодію між дітьми.
    11. Заохочувати прагнення турботи про ближнього.

    Як уберегти  себе  від впливу стресу, що руйнує, і допомогти набутити впевненості, оптимізму і натхнення вам-педагоги  і вашим студентам. 

    1. Прагніть до максимальної, але доступної для вас життєвої мети.
    2. Відпочивайте ще до того, як встигнете стомитися.
    3. Використовуйте енергію стресу в інтересах особистого зростання.
    4. Постійно створюйте у своїй уяві зону психічної безпеки, комфорту і відпочинку.
    5. Пам’ятайте дуже важливу рекомендацію П. Брегга про те, що єдиний спосіб продовжити своє життя – це не укорочувати його.

    Антистресові  правила життя і поведінки для педагога

    Не всі вони можуть підійти конкретно вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість.

    Правило 1

    Визначте негативні чинники, що призводять у вас виникнення стресуНамагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них.

    Правило  2

    Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, праці, сім’ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість.

    Правило 3

    Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо.

    Стрес викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне й психічне здоров’я.

    Правило 4

    Зробіть паузу.

    Слід пам’ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно й вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте в «зону» стресу і втрачаєте самоконтроль.

    Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії:

    • зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);
    • порахувати до 10;
    • вийти з приміщення;
    • переміститися в іншу, віддалену частину приміщення.

    Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим що дасть можливість зняти напруження:

    • перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай;
    • вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) і поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.);
    • підійти до вікна і подивитися на небо й дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові;
    • звернути увагу на людей, що йдуть по вулиці. Спробувати уявити, про що думають ці люди;
    • зайти в туалетну кімнату і на 2-3 хвилини опустити долоні під холодну воду.

    Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки себе» стала звичкою.

    Правило 5

    Навчайтеся планувати.

    Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою, як дамоклів меч.
    Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними.

    • Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування.
    • Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети: вищий, високий, низький, найнижчий.
    • Виключіть всі справи, що не є вкрай необхідними у вашій повсякденній діяльності. Перенесіть їх у кінець списку.
    • Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі. Занадто багато при проведенні занять бере на себе вчитель. Намагайтесь якомога частіше доручати своїм учням проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання.
    • Закінчіть одне завдання, перш ніж прийнятися за інше. Не відкладайте справи на завтра.
    • Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» – найкращий.
    • Резервуйте час на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб встигнути виконати свій план.
    • Контролюйте процес. При розподілі часу тримати ситуацію під контролем не менш важливо, ніж керувати стресом. Почуття контролю ситуації, імовірно, найважливіша якість, яка необхідна для того, щоб перебороти стрес. Стрес — це не стільки результат напруженої роботи і негативних подій, скільки результат відчуття того, що життя занадто складне і не піддається контролю.

    Правило 6

    Намагайтеся завершувати ситуації.

    Для того щоб уберегти себе від стресу, вчіться відслідковувати незавершені ситуації. Якщо ви зазнаєте утиску незавершених справ, спробуйте скоротити їхнє число, для цього виконайте такі чотири дії:

    • усвідомте, що виявилися заручником незавершеної ситуації, яка вимагає свого рішення і марно розтрачує ваші сили;
    • прийміть рішення завершити її;
    • подумайте про те, що у ваших силах і що залежить саме від вас, виберіть кращу можливість і покладайтеся на себе;
    • запровадьте свій план у життя.

    Якщо з першого разу ситуація не завершиться, пошукайте ще один вихід, але не залишайте її незавершеною.

    Правило 7

    Визнайте й прийміть обмеження.

    Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає почуття неспроможності або невідповідності незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі.

    Послабте ваші стандарти. На противагу загальноприйнятій думці не все, що потрібно робити, слід робити добре. Будьте більш гнучкими. Досконалість не завжди досяжна, а якщо і досяжна, то вона не завжди цього варта.

    Уникайте непотрібної конкуренції.

    У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання у надто багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною.

    Правило 8

    Будьте «позитивною» особистістю.

    Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів. Учіться хвалити інших за ті речі, які вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

    Рахуйте ваші удачі!

    На кожну сьогоднішню невдачу, імовірно, найдеться десять або більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову що-небудь відбудеться не так, як ви хотіли б.

    Щодня хваліть себе по декілька разів.

    Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки. Не чекайте подвигів. Згадайте відомі слова: «От так Пушкін!».

    Щодня освідчуйтесь в коханні найдорожчій для вас людині, окрім себе.

    Хоча б раз на день говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви незабаром зрозумієте, що це приносить подвійну користь: вам і близькій людині.

    Учіться терпіти й прощати.

    Нетерпимість до інших призведе до фрустрації й гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх. Прощайте й забувайте. Не скажіться, не скигліть, не відчувайте невдоволення іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, і мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все настільки добре, наскільки може.

    Зробіть що-небудь для поліпшення вашого зовнішнього вигляду.

    Якщо ви буде виглядати краще, це змусить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм можуть підвищити ваш життєвий тонус. Відносьтеся до себе добре.

    Якщо ви почуваєте, що знаходитеся всильному напруженні, а сили на межі, відкладіть важкі справи.

    Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте їх у чергу і готуйтеся до виконання найголовнішої справи.

    Правило 9

    Змусьте стрес працювати на вас, а не проти вас.

    Опануйте головним умінням – перетворювати негативні події на позитивні.

    Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо педагогічну, уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємне бездіяльне життя? Нічого не робити не означає відпочиватиДозвільний розум і ледаче тіло страждають від стресу неробства. Основоположник теорії стресу Г. Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стрес тільки в тому випадку, якщо здатна поставитися до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля.

    Слід думати про позитивні моменти, які можна взяти з більшості стресових цій. Коли людина намагається реалізувати цю здатність на практиці, вона переборює найбільшу перешкоду на шляху до стресостійкості. Змінюючи значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається.

    Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне – майстерність контролювати стрес.

    Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід й автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості й робить наше життя більш результативним і повноцінним. Така поведінка змусить вас відчути, що в такий самий спосіб можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід.

    Ваш вибір визначає, чи дозволите ви подіям одержати над вами верх, чи будете самі контролювати їх і, відповідно, чи зумієте сприймати стрес як труднощі, які можна перебороти й перетворити собі на користь. Таке невелике коригування відносин до труднощів є основним принципом, що лежить в основі стійкості до стресів. Упровадивши цей простий принцип у повсякденне життя, ви зможете перетворити стрес на рушійну життєву силу, змусити його працювати на вас, а не проти вас (Вправи: «Ідеальна модель», на розвиток уяви)

    Правило 10

    Звільніться від «ментальних токсинів» стресу.

    Щоб звільнитися від ментальних токсинів стресу, потрібно виконати своєрідне ментальне прибирання за допомогою засобів раціональної терапії.

    Для цього поверніться у момент минулого, де ви були не цілком задоволені своїм поводженням і переживіть його ще раз, але вже не так, як у вас вийшло тоді. Відомий американський психотерапевт Вірджинія Сатир називає це «повернутися й побачити новими очима». З позиції сьогодення зрозумійте, чого вам не вистачало тоді для більш успішного поводження.

    «Потренуйтеся» кілька разів, поки не будете задоволені своєю реакцією. Доможіться такої зміни уявлення про стресор, щоб воно більше не служило для вас джерелом напруження. Перетворюйте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

    Додаючи спогадові характеристики сильного позитивного переживання, ви не тільки захищаєтеся від впливів стресу, але й здобуваєте впевненість, що надалі цей спогад стане позитивно впливати на всі наступні події. Крім того, ви перетворюєте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

    Правило 11

    Регулярно робіть фізичні вправи.

    Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи під музику. Подаруйте тілу свято: відвідайте лазню, зробіть масаж (самомасаж).

    Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується. Кілька разів на день займайтеся фізичними вправами.

    Правило 12

    Щодня знаходьте привід посміятися.

    Почитайте, подивіться, послухайте, розповідайте про що-небудь смішне. Умійте посміятися над собою. Сміх є дієвим засобом боротьби зі стресом. За твердженням Анрі Рубінштейна, автора книги «Психосоматика сміху», одна хвилина сміху еквівалентна сорока п’ятьом хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені в Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м’язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання і сон. При цьому в кров потрапляє більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль.

    Пам’ятайте, щоб вище наведені поради стали діяти, недостатньо їх прочитати, зрозуміти прочитане, потрібно їх обов’язково застосувати

  • Конструктивне вирішення конфліктних ситуацій

    Що ж таке конфлікт? У психології конфлікт визначається як зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень тощо. У колективі конфлікт відображає зіткнення рольових позицій, норм, цінностей членів групи. Конфлікти, що виникають в колективах , можуть бути викликані такими трьома групами причин:
    1. Особливостями освітнього процесу;
    2. Психологічними особливостями людських взаємин;
    3. Своєрідністю членів групи.

    Дев’ять причин конфліктів
    1. Необ’єктивність: організаційна боротьба, що переходить “на особистості”.
    2. Різниця в цінностях: оцінка світу та реальності часто може не співпадати в одній команді.
    3. Різниця в оцінці дійсності: перекручування фактів.
    4. Відмінність у цілях: різні цілі в одній команді.
    5. Відмінність у методах: сторони мають одну мету, але не можуть дійти згоди з приводу її досягнення.
    6. Суперництво за ресурси: кому дадуть клас “а”, а кому “б”?
    7. Суперництво за управління: прагнення збільшити свою владу.
    8. Непорозуміння: одне слово чи фраза може для когось стати образливим.
    9. Нереалізовані очікування: плани, що були побудовані людиною та нереалізовані через іншу сторону.

    Усі конфлікти розвиваються за певною схемою і мають загальні стадії
    розвитку:

    – потенційного формування суперечливих інтересів, цінностей, норм тощо;
    – переходу потенційного конфлікту в реальний (усвідомлення конфлікту хоча б одним з учасників);
    – конфліктні дії та поведінка;
    – розв’язання конфлікту.

    Окрім того, кожний конфлікт має також більш-менш чітко виражену структуру. У будь-якому конфлікті присутні:
    – об’єкт конфліктної ситуації;
    – цілі, мотиви учасників;
    – опоненти – сторони конфлікту;
    – поведінка, спрямована на ліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони.
    Важливо пам’ятати, що доки присутні всі перераховані елементи структури конфлікту, він неусувний. Спроба припинити конфліктну ситуацію силовим тиском або домовленостями призводить до наростання, розширення його за рахунок залучення нових осіб, груп чи організацій. Отже, необхідно усунути хоч б один з існуючих елементів структури конфлікту.

    Найбільш поширені типи поведінки під час конфлікту:

    Агресивний тип поведінки характерний для тієї сторони конфлікту, яка бажає нав’язати свої погляди, цінності іншим, змінити позиції оточуючих відповідно до своїх уявлень про ситуацію. Така людина впевнена в собі та своїй правоті, рідко слухає інших.

    Миротворчий тип поведінки властивий тим, хто вміє аналізувати ситуацію, прагне довести правоту чи неправоту сторін конфлікту та знайти оптимальні рішення для його врегулювання.

    Нейтральний тип поведінки спонукає людину відмовитись від участі в конфлікті, не включатись у нього, залишатися стороннім спостерігачем. Часто може знехтувати своїми інтересами. Може бути невпевненим, навіть якщо правда на його стороні. За значенням для організації конфлікти розподіляються на конструктивні (творчі) та деструктивні (руйнівні). Перші призводять до створення нових ідей, більш ефективності діяльності. Другі зменшують задоволеність працею, руйнують виробничий процес.

    Дев’ять кроків до уникнення деструктивного конфлікту:

    – Приділіть більше уваги розумінню поведінки іншої людини, аналізуйте.
    – Визнайте – рідко всі бувають “правими”. У кожного своя оцінка дійсності та свій погляд на ситуацію.
    – Не судіть, не повчайте, не вимагайте.
    – Забудьте про покарання як стратегію поведінки.
    – Контролюйте хід подій під час загальних зборів, що проводяться в колективі.
    – Шукайте рішення, а не винного.
    – Не дозволяйте іншим стати вашим “пусковим механізмом”.
    – Працюйте над собою – учіться слухати й оволодійте навичками ефективного спілкування, щоб уникнути непорозуміння.

    Дев’ять кроків до врегулювання конфлікту між двома антагоністами:

    – Вислухайте обидві сторони та зрозумійте їх почуття, погляди, бажання, мотиви тощо.
    – Дайте обом сторонам вислухати один одного.
    – Визначте, де саме вони не зрозуміли один одного.
    – Ставте уточнюючі запитання, щоби зрозуміти істинну причину суперечки.
    – Спитайте обидві сторони, як вони бачать вирішення конфліктної ситуації.
    – Визначте, чи підходить рішення, запропоноване однією зі сторін, усім іншим учасникам конфлікту.
    – Виберіть найкраще рішення.
    – Допоможіть зберегти обличчя тій стороні, що виграла менше.
    – Прослідкуйте, чи дійсно запропонована стратегія найефективніша.

    Конфлікти неминучі в будь-якій сфері діяльності, але не слід забувати, щовони можуть бути й позитивними. Адже за допомогою конфлікту відбувається своєрідний моніторинг життєдіяльності колективу, створюються умови длявирішення “наболілих” питань, а відтак – відбувається розвиток групи. Так, може виникнути така ситуація, що тільки зашкоджує й руйнує все й уся, але саме тоді слід проявити свої навички лідера та допомогти своїй команді стати краще! Не бійтесь, а вміло та впевнено керуйте конфліктами!

Практичні рекомендації для студентів

  • ПАМ'ЯТКА ДЛЯ СТУДЕНТА

    • Уникай ситуацій, які можуть призвести до насильства.
    • Говори спокійно і впевнено.
    • Відійди від агресора. Це  ознака впевненості  і самоповаги.
    • Умій просити пробачення.
    • Не прагни помсти ворогам.
    • Упевнись, що ти не є кривдником стосовно інших.
    • Заступайся за тих, кого ображають.
    • Якщо ти став жертвою булінгу – розкажи про це дорослим (батькам, викладачам, психологу тощо).
    • Якщо ти побачив, що над кимось знущаються, – клич на допомогу, привертай увагу дорослих.
    • Стався до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе.
    • Є питання – звертайся до психолога або людини, якій ти довіряєш, телефонуй на Національну «гарячу лінію»: 0 800 500 225 або 772.

     

    Для взаємодії із кривдником або кривдницею можна задати наступні запитання:

    1. «Я не розумію для чого ти це сказав/сказала (зробив/зробила і т.д.)?» Якщо кривднику спокійно ставити це запитання, то він/вона може розгубиться і припинить свої напади. Як правило, кривдник або кривдниця не зможе чітко відповісти, для чого він/вона це робить.
    1. «Чому ти це визначив/визначила?» Якщо, наприклад, дитину називають «недотепою», то поставити таке запитання: «Чому ти визначив/визначила, що я не вмію цього робити?»
    1. «Що тобі заважає?» Наприклад, «Що тобі заважає відійти та зайнятися своїми справами?», «Що тобі заважає вчитися так само гарно, як і я?», «Що тобі заважає звернутися до мене за допомогою замість того, щоб заздрити?» тощо.

    Як покращити самопочуття та підвищити впевненість?

    • Пам’ятай, це не твоя провина. Ти не повинен/повинна соромитися того, що відбувається. Ніхто не заслуговує цькувань, і ніщо не виправдовує булінгову поведінку.
    • За даними міжнародних організацій, в Україні з булінгом стикаються 67% дітей. Багато відомих та успішних людей страждали від цього у дитинстві. Якщо ти знаєш дорослих, які пережили булінг, обов’язково поговори з ними.
    • Приєднуйся до груп, які пропонують цікаві активності та дозволяють проявляти себе. Це може бути туристичний гурток, редакція газети, шкільний парламент, ансамбль тощо. Зміна діяльності та коло однодумців покращать самопочуття та підвищать самооцінку.
    • Займайся творчістю – танцюй, співай, малюй, фотографуй, майструй – роби все, що приносить тобі задоволення та робить щасливішим/щасливішою.
    • Займайся фізичними вправами. Це підвищує тонус та рівень енергії. Отже, ти неодмінно почуватимешся краще як фізично, так і морально.
    • Знаходь час на відпочинок та достатньо спи. Розслаблення потрібне нашому тілу, мозку та психіці. Це допоможе тобі почуватися спокійніше та впевненіше.
    • Будь собою! Не дозволяй думкам однієї людини чи групи людей пригнічувати твою особистість. Не підлаштовуйся та проявляй себе.

    Здається, це відбувається зі мною. Що мені робити?

    • Поговори з дорослим, якому ти довіряєш. Це можуть бути батьки, вчитель або спортивний тренер, шкільний психолог, медіатор, старший брат/старша сестра, інші родичі. Ти не повинен/повинна протистояти наодинці.
    • Якщо тобі важко говорити, напиши про те, що відбувається, та надішли дорослому, якому довіряєш електронною поштою або месенджером.
    • Можна попросити батьків поговорити з батьками кривдника або кривдниці. Це часто допомагає вирішити проблему.
    • Дій сміливо, тримай голову високо, дивись кривднику або кривдниці у вічі, навіть якщо почуваєшся невпевнено. Мова твого тіла має нести інший меседж.
    • Ігноруй глузування та йди від кривдників. Змусь їх думати, що тобі цілком байдуже. Часто глузування закінчуються, коли агресори не отримують уваги або реакції.
    • Керуй своїми емоціями. Відчувати гнів та засмучуватись – нормально, але це надає більшої сили кривдникові або кривдниці. Багатьом допомагає рахувати до десяти, глибоко дихати або виписувати гнівні слова на папір. До того ж, ці навички стануть корисними протягом всього життя.
    • Намагайся бути серед людей, особливо на перервах та під час обіду. Уникай відлюдних «кутків» та місць, де зазвичай відбувається цькування.
    • Тримайся поруч з приятелями, які можуть захистити тебе. Подумай, на кого ти можеш розраховувати, а хто може розраховувати на тебе у подібній ситуації.
    • Якщо тебе фотографують або глузують у роздягальнях, не заходь туди разом із кривдниками.
    • Якщо ситуація дійшла до фізичної розправи, крадіжок або пошкодження речей, звертайся до поліції.
    • Не застосовуй силу або булінг у відповідь. Це лише погіршить ситуацію та може призвести до більш серйозних наслідків.
    • Якщо ти бачиш, що хтось інший страждає від булінгу, не мовчи. Пропонуй допомогу та клич дорослих.

    Якщо ви стали свідком булінгу

    • Втрутитися і припинити цькування – булінг не слід ігнорувати;
    • Зайняти нейтральну позицію в суперечці – обидві сторони конфлікту потребують допомоги, запропонувати дітям самостійно вирішити конфлікт;
    • Пояснити, які саме дії Ви вважаєте булінгом і чому їх варто припинити;
    • Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей;
    • Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

    Пам’ятайте, що ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

    • Не порушувати норм та Правил поведінки
    • Брати активну участь у заходах, які проводяться.
    • Виконувати рекомендації викладачів щодо навчання
    • Співпрацювати з групою та завжди підтримувати один-одного
    • Регулярно відвідувати заняття
    • Стримувати негативні емоції
    • Бути впевненим у собі і своїх діях
    • Проявляти активність у житті коледжу
    • Не відмовляти у допомозі тим, хто цього потребує
    • Бути цілеспрямованим, ставити перед собою чітку мету та досягати її
    • Концентрувати свою увагу на навчанні
    • Співпрацювати з викладачами та студентами
    • Самовдосконалювати свої знання
    • Вирішувати всі проблеми з керівником студентської групи
    • Ввічливо та з розумінням ставитись до людей з особливими потребами
    • Не боятися пробувати щось нове для себе
    • Поважати думку оточуючих
    • Відверто розмовляти з батьками щодо своїх успіхів та проблем
    • Відповідати на парах
    • Намагатись досягти нових  та корисних знань
    • Радіти кожному дню, проведеному в  коледжі, адже цей період неповторний!

    Якщо до тебе чи твоїх близьких застосовувалось насильство чи жорстоке поводження, ти завжди можеш звернутися за допомогою:

    «Гаряча лінія» протидії насильства:

    0 800 500 335 (безкоштовно для дзвінків із стаціонарних номерів телефонів).

    386 (безкоштовно для абонентів МТС, Лайф, Київстар)

    0544 42 33 4050 телефон довіри м.Суми

    Звернувшись на «гарячу лінію», ви зможете отримати кваліфіковану консультації з питань:

    • Захисту від насильства;
    • Порядку звернення до установ та організацій з метою запобігання насильства;
    • Законодавчого забезпечення захисту від насильства,а також отримати невідкладну психологічну допомогу.

    Психолог медичного училища

    Глухівське медичне училище – КЗСОР, 1-й поверх кабінет психолога

  • Форми і стратегії завершення та вирішення конфліктів

    1. Помовчіть, зробивши паузу. Це допоможе вам обрати розумну тактику. Час допомагає забути те, що нас дратує.
    2. В конфліктних ситуаціях дуже часто хочеться постояти за себе і дати достойну відсіч. Тому ми так сильно переживаємо за те що говоримо  чи робимо в подібних ситуаціях. Але якщо ви попали в таку ситуацію спробуйте скористатися порадою психолога Сильвії Бурстин «не відповідай одразу – краще почекати і подивитися що буде далі”.
    3. Не грайте гру «Хто винен?» Конфлікт, як правило є результатом цілої серії подій. Це схоже на ефект доміно. В кінцевому результаті не можна винуватити тільки одну людину. Спочатку стається одне,  потім друге, потім третє. В кінцевому результаті стається те що стається.
    4. Не піддавайтеся настрою іншої людини.
    5. Злість руйнує ваш розум. У стані злості неможливо конструктивно думати і шукати креативне рішення виходу із складної ситуації.
    6. Вчитель з медитації Норман Фішер стверджує: що б з нами не відбувалося, головною проблемою в конфліктних ситуаціях є наша злість. Вона створює хмару емоцій, яка заважає дати врівноважену  і переконливу відповідь. Попрацюйте над собою: промедитуйте, зробіть гімнастику, прогуляйтеся на свіжому повітрі – дайте собі можливість відволіктися від проблеми. Робіть що завгодно, але перш ніж розбиратися з кимось, розберіться самі з собою.
    7. Не старайтеся зрозуміти дії іншої людини. Спитайте себе, якби інша людина спробувала зрозуміти про що ви зараз думаєте або чому ви робите зараз те що робите, наскільки  близькими до правди були б його догадки? Ніхто крім вас не знає, що відбувається у вашій голові. Так навіщо старатися зрозуміти те про що думає твій співрозмовник? Скоріше всього ви будете неправі, а це значить, що ви надарма витратите час.
    8. Ваші думки це ще не факт. Наше тіло гостро переживає наші емоції – страх, напругу, тривогу чи стрес. Ми відчуваємо емоції на фізичному рівні і часто сприймаємо свої відчуття, як підтвердження того, що наші думки – це факт. « Невже я б почував себе так погано, якби не був правий?» Тібетський вчитель Цокньі  Рінпоче в ситуації, коли нас охоплює тривога, покаяння, страх чи злість, радить пам’ятати, що емоційний і фізичний стан, які ми переживаємо «реальні, але неправдиві»
    9. Як ви можете використати цю ситуацію для особистісного росту? Психолог Тара Бреч стверджує, що зациклюючись на злості , ображаючись на чиїсь слова чи дії, засуджуючи співрозмовника  ми поповнюємо свій особистий запас страждань. Ситуація + наша реакція = страждання.  Розбираючись зі своїми почуттями і запитуючи чому нас так сильно зачіпає та чи інша ситуація і що ці почуття говорять про нас самих – це чудовий час дізнатись про себе щось нове. Ситуація + роздуми + мисленєва присутність «тут і тепер» = внутрішній ріст.
    10. Ніколи не дозволяйте іншим збити себе з толку, навіть самому собі.
    11. Те що було, те минуло. Згадуючи про минуле ми часто стараємося зрозуміти , що можна було зробити інакше, щоб попередити конфлікт і його неприємні наслідки, але те що було вчора, воно залишається в минулому, а в минулому ми нічого змінити не можемо.
    12. Навчіться пробачати заради власного блага. Психолог Джек Корнфілд радить « Не вартує бути вірним своїм стражданням». Ми дуже вірні своїм переживанням і думкам про все погане, що з нами відбувалось. Так це було, так це жахливо, але невже це єдине, що формує вас як особистість? Ми пробачаємо інших заради того, щоб звільнитися від особистих страждань, перестати триматися за минуле і жити далі.
    13. Зробіть півтора хвилинну перерву. Щоб звільнити розум, потрібно розірвати хід своїх думок. Нейропсихіатр Ден Сігал стверджує, що «за 90 секунд емоція піднімається  і спадає, як хвиля біля берега» Тому людині потрібно 90 секунд, щоб вийти з будь-якого стану. За 90 секунд спробуйте вдихнути і видихнути 15 разів – щоб не думати про людину або ситуацію, яка вас роздратувала. Це допоможе розірвати міцне коло – і разом з ним владу, яку мають над вами ваші негативні емоції
    14. Відповідайте кривднику добром.
    15. Пам’ятайте, що краще зосереджуватись не на грозі, а квітах, які з’являться завдяки їй.

Поради батькам

  • Небезпека "груп смерті"

    Департамент кіберполіції Національної поліції України повідомляє про виявлення у соціальних мережах небезпечних груп, в яких дітей доводять до самогубства.

    Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один з небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

    Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів» і «Тихий дім». Відтак у всіх прихильників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами.

    Для того, аби вступити в такі групи, потрібно подати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.

    Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

    Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.

    Всього дається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).

    Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

    Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

    Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

    Ознаки, за якими можна зрозуміти, чи грає  дитина у «смертельні ігри»

    Підліток увесь час хоче спати, хоча лягає вчасно.

    Ви помічаєте, що він був активний в соціальних мережах о 4-6 годині ранку.

    Підліток перестає нормально харчуватися. Запевняє, що він “товстий”.

    Весь час малює метеликів і китів.

    З кухні раптом пропадає ніж.

    На руках  дитини з’являються порізи.

    На руках і ногах підлітка з’являються малюнки у вигляді шрамів.

    У списку його контактів в Skype з’являються невідомі вам люди з “фашистськими” прізвищами на кшталт “Рейх”.

    Ваша дитина захоплюється розгадуванням сатанинської символіки.

    На особистій сторінці “ВКонтакте” підліток викладає “суїцидальний” контент.

    https://www.cybercrime.gov.ua

    (044) 374-37-21 (з 8:45 до 19:30 в робочі дні)

    (fag@cybercrim.gov.ua

    Звернутися до адміністрації соцмережі, у якій було виявлено «суїцидальну групу», щоб її заблокувати.

    Навчайте студентів критично ставитися до інформації в Інтернеті і не повідомляти конфіденційні дані онлайн.

  • ПРАВИЛА Інтернет-БЕЗПЕКИ та Інтернет-ЕТИКИ

    Ніколи не давайте приватної інформації про себе (прізвище, номер телефону, адресу, назву закладу, де вчитесь).

    Якщо хтось говорить вам, надсилає вам, або ви самі віднайшли у мережі щось, що бентежить вас, не намагайтеся розібратися в цьому самостійно. Зверніться до батьків або викладачів.

    Зустрічі у реальному житті із знайомими по Інтернет-спілкуванню не є дуже гарною ідеєю, оскільки люди можуть бути дуже різними у електронному спілкуванні і при реальній зустрічі. Якщо ж ви все ж хочете зустрітися з ними, повідомте про це дорослих.

    Не відкривайте листи електронної пошти, файли або Web-сторінки, отримані від людей, яких ви реально не знаєте або не довіряєте.

    Нікому не давайте свій пароль, за виключенням дорослих вашої родини.

    Ніколи не робіть того, що може коштувати грошей вашій родині.

    Завжди будьте ввічливими у електронному листуванні, і ваші кореспонденти будуть ввічливими з вами.

    У електронних листах не застосовуйте текст, набраний у ВЕРХНЬОМУ РЕГІСТРІ – це сприймається у мережі як крик, і може прикро вразити вашого співрозмовника.

    Не розсилайте листи з будь-якою інформацією незнайомим людям без їхнього прохання – це сприймається як “спам”, і звичайно засмучує користувачів мережі.

    Завжди поводьтеся у мережі так, як би ви хотіли, щоб поводилися з вами!

  • ПРО ЩО ПОТРІБНО ЗАПИТАТИ СЕБЕ

    Відомий психолог Світлана Ройз радить батькам підлітків задатися цими запитаннями. Вони допоможуть зрозуміти, чи є ризик, що їхні діти захочуть випробувати себе в небезпечній грі.

    1. Чи можуть діти, дивлячись на вас, повірити, що доросле життя несе щось, крім тяжкості і відповідальності? Чи є в ній радість? Чи говорите ви: “Ось виростеш – дізнаєшся, як це складно!”?

    Для дітей ми – фільтр, через який вони дивляться в майбутнє. І через це багато хто боїться дорослішати і ховаються від реальної небезпечного життя до “безпечного” простору. Тому важливо дбати про свою ресурсність і дозволяти собі радіти, власне, життям показувати, як ви справляєтеся зі складнощами, як зберігаєте оптимізм.

    1. Чи може дитина розповісти вам, що її турбує? Знаючи, що її просто вислухають, підтримають, не даватимуть поради або кричатимуть, що вона розчарувала і засмутила. Чи може вона спертися на вашу силу? Чи знає дитина, що ви зможете витримати будь-які її емоції? Чи можете ви сказати їй: “Я дорослий, я впораюся”?
    2. Чи вміє дитина бути одна?

    Іноді вона йде в мережу через те, що просто не знає, куди направити увагу. Це вміння треба виховувати з раннього дитинства. Діти з 2,5-3 років самі починають грати в рольові ігри з ляльками і машинками, одушевляючи героїв. Ми можемо підключатися до гри, а потім залишати малюка за заняттям. Діти 5-6 років люблять грати в рольові, настільні та підлогові гри. Важливо, щоб у вас вистачало сил підтримати їх бажання, а не саджати їх перед мультиком або планшетом.

    1. Чи даєте ви їй можливість відпочити? Чи немає у неї відчуття, що все її життя поглинула школа?

    Це важлива, але тільки частина життя. Вона шукатиме можливості вийти з-під преса втоми. І часто той, хто не може розслабитися сам, вибирає ненормальні способи. Коли вона говорить: “Мені ні на що не вистачає часу!” – запитайте, що їй було б важливо встигнути за день.

    1. Чи дозволяєте ви собі і їй помилятися?

    Одна з причин перфекціонізму – спроба ідеальністю завоювати любов, відчуття значущості. І одного разу може виникнути думка: “Якщо я не перший, то мені взагалі немає місця в житті”. А подібні ігри ці думки тільки підігріють. Тому важливо дозволяти і собі бути живими, помилятися і розповідати про це.

    1. Не перевантажена дитина вашими очікуваннями? Може, спробувати сказати їй вголос або про себе: “У тебе є право бути собою, і свої очікування я з тебе знімаю”?
    2. Чи може вона хоч у чомусь сама приймати рішення і вибирати? У чому вона може відчути свою особисту силу, крім опору робити уроки?
    3. Чи усвідомлює вона цінність турботи про тіло?

    Адже воно – наш перший будинок, і, якщо нам в ньому погано, то в глобальному “будинку” – світі – складно буде відчути комфорт. Підлітки переносять свої невдачі в спілкуванні на своє “товсте-худе-прищаве-вухате” тіло. Над ними не можна жартувати. Тема тіла – тема сорому та небезпечності для них. Їм важливо пояснювати, що тіло зараз змінюється, і йому потрібна допомога, щоб впоратися з цим. Що чує від вас дитина про ваше тіло? Чи бачить вона, як ви піклуєтеся про нього: зарядки-тренування, збалансоване харчування, душ тощо?

    1. Чи дозволяє вона собі просити і приймати допомогу? Для підлітка іноді це рівносильно сказати світові “я невдаха”.
    2. Чи знаємо ми про особливості цього віку, про те, що має сенс від нього очікувати, а що нереально?
    3. Чи може вона сказати “ні”, коли це потрібно? Чи може сказати “ні” вам? Чи може сказати: “Це моє”? Чи може вона бути виборчою в їжі, одязі, друзях? Чи дозволяє вона собі ставити незручні запитання? Чи може вона бути критичною до інформації?

    Поліпшити аналітичне та критичне мислення допоможуть гри в шашки і шахи, класична музика, походи в квести. Дуже може допомогти книга Кена Ватанабе “Вчимося вирішувати проблеми” і серіал для підлітків “Адам псує все”.

    1. Що дитина думає про себе сама, що говорить про себе, що в собі цінує? Ми звертаємо увагу тільки на її помилки чи й на зрілі риси теж?

    Тут вам допоможуть популярні підліткові щоденники на кшталт “Я-щоденник” (спрямований на те, щоб підліток описував свої плани в барвистій книзі).

    1. Чи є у дитини в життя комфортні безпечні контакти? Чи є дорослий (не один з батьків), який може стати наставником?
    2. Чи є в родині відчуття емоційного зв’язку?

    Чи є ритуали: розмови перед сном, обіймання на прощання. Ці дії, які ми згадуємо з радістю, відчуваючи це важливе “Ми”.

     

    Для того, щоб   процес адаптації проходив легше, слід стежити за тим, щоб ваша дитина:

    • Дотримувалась режиму дня.
    • Правильно організувала свій побут.
    • Знаходилася на свіжому повітрі не менше 2 годин в день.
    • Займалася фізичними вправами.
    • Вчилася більше працювати самостійно.
    • Підтримуйте постійний зв’язок з викладачами, куратором.

    Для того, щоб підтримати першокурсника, необхідно:

    • Спиратися на сильні сторони дитини.
    • Показувати, що ви задоволені дитиною.
    • Уникати  підкреслювати промахи молодої людини.
    • Уміти демонструвати любов і пошану до дитини.
    • Вміти взаємодіяти з дитиною.
    • Приймати індивідуальність дитини.
    • Проявляти віру в дитину.
    • Демонструвати оптимізм.

    Слова підтримки:

    • «Знаючи тебе, я впевнений, що ти все зробиш добре».
    • «Ти робиш це дуже добре. Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до нього».

    Які слова не слід говорити:

    • «Ти завжди».
    • «Ти взагалі».
    • «Вічно ти».

    В першу чергу необхідно дати зрозуміти вашій дитині, що ви бачите в неї рівноправного партнера, довіряєте їй і відноситесь, як до дорослої людини, яка вже взмозі самостійно будувати своє майбутнє і відповідає за свої вчинки. Прагніть говорити з нею на рівних, як з дорослим, підкреслювати важливість її вибору і вашу віру в неї, а також те, що навчання в технікумі обов’язково відкриє перед нею широкі перспективи, дасть можливість влаштуватися в житті, добре заробляти в майбутньому

    У жодному випадку не залишайте в цей складний адаптаційний період, візьміть себе в руки і не йдіть на поводу своїх негативних емоцій, а підтримайте і надайте допомогу. Повірте, що, не дивлячись на можливу агресію і крики про те, що вас ніхто ні про що не просив, в душі ваша дитина буде вам дуже вдячна і ніколи не забуде за протягнуту руку допомоги.

  • Поради батькам щодо виховання дітей

    Існує безліч рекомендацій, як виховувати дитину. Необхідно тільки враховувати, що кожна дитина — абсолютно унікальна. Хочемо навести декілька порад для Вас, шановні батьки, як навчати дитину тих необхідних навичок, що допоможуть їй бути успішною, впевненою в собі, щасливою — такою, якою ви хочете її бачити:

    1. Любіть свою дитину. Кажіть їй про вашу любов щодня. Вона, можливо, буде соромитись повертати вам такі слова у цей період свого життя, але колись згадає про них. Якщо дитина чинить неправильно, важливо підкреслити, що ви все одне любите її, навіть якщо вам не подобається її поведінка, якщо її дії вас не задовольняють. Підлітки схильні драматизувати ситуацію, а надто — коли їх звинувачують. Тому переконайтеся в тому, що вони усвідомлюють, що ви їх усе одно любите.

    2. Не бійтеся встановлювати обмеження. Якщо вам не подобається, що ваша дитина йде кудись із дому, – займіть тверду позицію. Вона має зрозуміти, що ваша заборона — в першу чергу турбота про неї, її здоров’я та безпеку. А ви маєте бути впевненими, що вона не опиниться у небажаній компанії, не скоїть небажаний вчинок.

    3. Дитина має бути зайнята якоюсь корисною або цікавою справою у вільний від навчання час. Спортивні секції, творчі студії, гуртки, волонтерські організації привчають відповідально ставитись не тільки до себе, а й до інших.

    4. Підкреслюйте важливість сім’ї. Наголошуйте, що ваша родина — одне ціле, одна команда. Дітям значно необхідно відчувати належність до певної групи — це своєрідний якір. Заохочуйте бажання своїх дітей проводити якомога більше часу з різними членами сім’ї: бабусями, дідусями, двоюрідними сестрами та братами, всіма вашими родичами. Збирайтеся за столом під час обіду або вечері, спілкуйтеся, обговорюйте сімейні проблеми, діліться радістю.

    5. Нехай ваша дитина обов’язково допомагає вам у домашніх справах, давайте їй певні доручення, навчіть самостійно обслуговувати себе — прибирати у своїй кімнаті, мити посуд, прати свої речі, поливати квіти, доглядати за домашньою твариною. Вона має брати на себе частину домашньої роботи, яку завжди виконуєте ви. Допомагаючи Вам, дитина самостійно привчається до відповідальності. Чудово, якщо за діло береться вся сім’я, і всі разом роблять необхідну справу, допомагаючи одне одному.

    6. Поважайте вибір дитини. Усвідомте, що вона ніколи не стане Вашим клоном, не буде думати і діяти так, як Ви. Підлітки постійно намагаються з’ясувати для себе, хто вони є, у що вірять, кого наслідують, кому підкоряються. Не критикуйте категорично їхній вибір у музиці (навіть, якщо та здається вам надто агресивною), зачісці, одязі. Намагайтеся тактовно висловити свій подив, незадоволення, проговоріть, що саме не подобається Вам у виборі дитини. Повне придушування її бажань і намагань може спричинити найнеприємніші наслідки. Дозвольте їй мати право вибору, якщо це стосується тимчасового явища. Кольорове волосся згодом відросте, а от татуювання — це на все життя, тому саме тут варто сказати своє тверде батьківське «ні», довести, чому саме Ви проти, чому це захоплення — небезпечне та шкідливе.

    7. Говоріть із дитиною про можливі майбутні наслідки її поведінки. Вона має усвідомити, що Ви не завжди зможете дбати про неї, опікуватись її проблемами, оберігати її від небажаного, передбачати і застерігати. Намагайтеся пояснити важливість отримання гарної освіти для подальшого працевлаштування. Пояснюйте, що сьогоднішні вчинки дитини матимуть величезний вплив на її майбутнє. У зрозумілій формі доведіть дитині, що вона не зможе стати тим, ким мріє, якщо скоїть злочин або не матиме середньої та спеціальної освіти.

    8. Нехай дитина бере участь у розподілі сімейного бюджету, обговоренні купівлі дорогих речей, доручайте їй сплачувати рахунки за квартиру та комунальні послуги, телефон, Інтернет — вона повинна бачити, як важко буває утримувати сім’ю, купувати одяг, їжу, платити за навчання, репетиторів тощо. Діти схильні сприймати все це як належне. А насправді вони мають усвідомлювати, що батьки забезпечують їх усім необхідним. І настане день, коли вони будуть самі утримувати свою сім’ю та забезпечувати її.

    9. Учіть дитину спілкуватися з дорослими та однолітками, з повагою ставитися до них, організовувати свій вільний час, відпочинок та дозвілля всієї сім’ї, відповідати за деякі нескладні організаційні моменти.

    10. Хтось сказав: нитку довіри легко розірвати, а мур недовіри зводиться сам. Це означає, що коли батьки насміхаються з думок своїх нащадків або не сприймають їх із належною довірою чи увагою, діти почнуть шукати інших людей і довірятимуть їм, а про довіру до батьків вам залишиться лише мріяти і, можливо, згадувати.

    Перед батьками стоїть велике завдання — крім матеріального забезпечення потрібно ще навчити дітей приймати правильні рішення у житті. А це означає: дати нагоду ризикнути прийняти особисті рішення і жити відповідно до них.

    Сьогоднішній світ приховує безліч спокус для молоді і практично нічого її не вчить. Тому саме батьки були і залишаються найголовнішими вихователями. Необхідний баланс любові й дисципліни дозволить вашій дитині рости і розвиватися у тому середовищі, яке зробить її турботливою та відповідальною людиною.

    ЯКЩО ВАША ДИТИНА АГРЕСОР

    – Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки; МАЄШ ПИТАННЯ? – Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів;

    – Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого наступає відповідальність*

    0 800 213 103

    ЗУПИНИМО БУЛІНГ РАЗОМ!

    – Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою;

    Проект Мін’юсту “Я МАЮ ПРАВО!” навчає громадян користуватися своїми правами та захищати їх у разі порушення

    Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги* Звернутися за консультацією можуть як діти, так і їх батьки, учителі

    – Зверніться до шкільного психолога і

    pravo.minjust.gov.ua проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять – агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

    Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння! *Доки дитині не виповнилось 18 років, відповідальність за її вчинки несуть батьки. Пам’ятайте, якщо ваша дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство (булінг), батьки можуть бути

    ЗАХИЩАЙ СВОЇ ПРАВА притягнуті до адміністративної, кримінальної або цивільної відповідальності.

    *цілодобово та безкоштовно в межах України

    ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

    – Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину; – Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти; – Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації; – Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона); – Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання; – Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може зайняти деякий час. У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – повідомте поліцію! Захистіть свою дитину від цькування!

    Віртуальна платформа емоційної підтримки Моніторингового центру КМДА з протидії COVID-19

  • Безвихідних ситуацій не буває

    Ніхто з батьків не бажає поганого своїй дитині, щонайменше, свідомо. Всі ми мріємо, щоб наші діти виросли не просто здоровими і фізично міцними людьми, але й розумними, самостійними, щасливими та відповідальними.

    Підлітковий вік – час активного пошуку. Дитина намагається зрозуміти, що вона означає в цьому світі, хто вона така і як її сприймають оточуючі.
    Намагаючись зрозуміти себе, підліток ставить під сумнів авторитет своїх батьків. У своїй сім’ї йому дуже важливо довести, що він – самостійна особистість, а значить, має право на власну думку з будь-яких питань. І часто його думка не збігається з думкою батьків. Це протиріччя і стає джерелом постійних конфліктів.

    Напевно багато батьків рано чи пізно думають, що їхні діти-підлітки нестерпні, думають лише про себе, постійно стають “в позу”, сперечаються, щось хочуть довести, проявляють агресію. Насправді підліткам дуже складно. Вони фактично по-новому вчаться адаптуватися в цьому світі, пізнають самі себе з іншого боку, в підлітковий період у дітей складається уявлення про фізичну красу, яке нерідко переходить в комплекс «гидкого каченяти».

     

    На це можуть накладатися конфлікти або гнітюча психіку обстановка оточення. І як наслідок, віддалення від рідних, агресія, аутоагресія, які є способом захисту, в першу чергу, від світу, який здається їм ворожим і нерозуміючим. Психологи виділяють безліч причин, які здатні підштовхнути підлітка до суїциду. Серед них сварка з однолітками, розставання з коханою людиною, смерть родича, постійні стресові ситуації, переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим, почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою, страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням, перед покаранням, бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття. Проте варто підкреслити, що в більшості випадків все перераховане не є першопричиною суїцидальної поведінки молодих людей, а лише додатковим фактором. Суїцид – це завжди акт протесту, крик по допомогу.

    Діти-самогубці часто і не збираються вмирати, вони не можуть повірити, що смерть – це кінець усьому. У дитячому сприйнятті самогубство повинно відбуватися таким чином: «Я ковтаю таблетки, мене починають ховати, всі плачуть, усвідомлюють, як були несправедливі і який скарб вони втратили. І в цей момент з гробувстаю я – живий і красивий. І життя триває». Дорослим часто важко зрозуміти, чому дитина, яка хоче жити, намагається вбити себе. Насправді, діти до останнього моменту вірять, що їх врятують, просто допомога не завжди приходить вчасно. У кожному разі, батьки повинні пильно стежити за дітьми, особливо якщо закралася хоч тінь сумніву, що дитина замислила самогубство. Адже, як правило, батьківська інтуїція не підводить.

СТОП БУЛІНГ

Що таке булінг?

Булінг (з англійської перекладається, як залякування або цькування людини фізичним або психологічним шляхом) – агресивне переслідування одного з членів колективу (особливо поширене в школах та університетах). Цькування організовує один лідер, іноді зі спільниками, а більшість стають свідками. Жертва виявляється не в змозі захистити себе від нападок, таким чином, цькування відрізняється від конфлікту, де сили сторін приблизно рівні.

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

Чотири найбільш поширені види булінгу:

  • Вербальний – словесне знущання або залякування за допомогою жорстоких слів, яке включає в себе постійні образи, погрози і неповажні коментарі про будь-кого. Образи можуть стосуватися зовнішнього вигляду, релігії, етнічної приналежності, інвалідності, особливостей стилю одягу та інші;
  • Фізичний – агресивне фізичне залякування полягає у багаторазових повторюваних ударах, стусанах, підніжках, поштовхах і дотиках небажаним і неналежним чином;
  • Соціальний – соціальне залякування або булінг із застосуванням тактики ізоляції, таким чином когось навмисно не допускають до участі в роботі групи, наприклад, до спільної трапези за обіднім столом, гри, занять спортом або громадською діяльністю;
  • Кібербулінг – полягає в звинуваченні когось з використанням образливих слів, брехні і неправдивих чуток за допомогою електронної пошти, текстових повідомлень у соціальних мережах та за допомогою смс. Сексистські, расистські та подібні їм повідомлення створюють ворожу атмосферу, навіть якщо не спрямовані безпосередньо на дитину.

Жертви й ініціатори булінгу

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінгу.

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім’ях.

Зазвичай об’єктом знущань (жертвою) булінгу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

Найчастіше жертвами булінгу стають діти, які мають:

  • фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
  • особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
  • особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
  • недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
  • страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
  • відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
  • деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
  • знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
  • високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
  • слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report, 49 % підтвердили, що вони піддавалися булінгу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

Наслідки шкільного насилля

Жертви булінгу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінг вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

  • неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
  • негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
  • неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
  • девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Відповідальність

Відповідно до змін, внесених до Кодексу про адміністративні правопорушення України та Закону України «Про освіту», булінг каратиметься штрафом від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850-1700 гривень) або громадськими роботами на строк від 20 до 40 годин.

Якщо цькування вчинене повторно або групою людей, покарання тягне за собою накладення штрафу у розмірі від 100 до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (1700-3400 гривень) або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин. У разі вчинення правопорушення малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років, на їхніх батьків або опікунів накладається штраф від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850-1700 гривень) або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

ПРО ЩО ПОТРІБНО ЗАПИТАТИ СЕБЕ

Відомий психолог Світлана Ройз радить батькам підлітків задатися цими запитаннями. Вони допоможуть зрозуміти, чи є ризик, що їхні діти захочуть випробувати себе в небезпечній грі.

  1. Чи можуть діти, дивлячись на вас, повірити, що доросле життя несе щось, крім тяжкості і відповідальності? Чи є в ній радість? Чи говорите ви: “Ось виростеш – дізнаєшся, як це складно!”?

Для дітей ми – фільтр, через який вони дивляться в майбутнє. І через це багато хто боїться дорослішати і ховаються від реальної небезпечного життя до “безпечного” простору. Тому важливо дбати про свою ресурсність і дозволяти собі радіти, власне, життям показувати, як ви справляєтеся зі складнощами, як зберігаєте оптимізм.

  1. Чи може дитина розповісти вам, що її турбує? Знаючи, що її просто вислухають, підтримають, не даватимуть поради або кричатимуть, що вона розчарувала і засмутила. Чи може вона спертися на вашу силу? Чи знає дитина, що ви зможете витримати будь-які її емоції? Чи можете ви сказати їй: “Я дорослий, я впораюся”?
  2. Чи вміє дитина бути одна?

Іноді вона йде в мережу через те, що просто не знає, куди направити увагу. Це вміння треба виховувати з раннього дитинства. Діти з 2,5-3 років самі починають грати в рольові ігри з ляльками і машинками, одушевляючи героїв. Ми можемо підключатися до гри, а потім залишати малюка за заняттям. Діти 5-6 років люблять грати в рольові, настільні та підлогові гри. Важливо, щоб у вас вистачало сил підтримати їх бажання, а не саджати їх перед мультиком або планшетом.

  1. Чи даєте ви їй можливість відпочити? Чи немає у неї відчуття, що все її життя поглинула школа?

Це важлива, але тільки частина життя. Вона шукатиме можливості вийти з-під преса втоми. І часто той, хто не може розслабитися сам, вибирає ненормальні способи. Коли вона говорить: “Мені ні на що не вистачає часу!” – запитайте, що їй було б важливо встигнути за день.

  1. Чи дозволяєте ви собі і їй помилятися?

Одна з причин перфекціонізму – спроба ідеальністю завоювати любов, відчуття значущості. І одного разу може виникнути думка: “Якщо я не перший, то мені взагалі немає місця в житті”. А подібні ігри ці думки тільки підігріють. Тому важливо дозволяти і собі бути живими, помилятися і розповідати про це.

  1. Не перевантажена дитина вашими очікуваннями? Може, спробувати сказати їй вголос або про себе: “У тебе є право бути собою, і свої очікування я з тебе знімаю”?
  2. Чи може вона хоч у чомусь сама приймати рішення і вибирати? У чому вона може відчути свою особисту силу, крім опору робити уроки?
  3. Чи усвідомлює вона цінність турботи про тіло?

Адже воно – наш перший будинок, і, якщо нам в ньому погано, то в глобальному “будинку” – світі – складно буде відчути комфорт. Підлітки переносять свої невдачі в спілкуванні на своє “товсте-худе-прищаве-вухате” тіло. Над ними не можна жартувати. Тема тіла – тема сорому та небезпечності для них. Їм важливо пояснювати, що тіло зараз змінюється, і йому потрібна допомога, щоб впоратися з цим. Що чує від вас дитина про ваше тіло? Чи бачить вона, як ви піклуєтеся про нього: зарядки-тренування, збалансоване харчування, душ тощо?

  1. Чи дозволяє вона собі просити і приймати допомогу? Для підлітка іноді це рівносильно сказати світові “я невдаха”.
  2. Чи знаємо ми про особливості цього віку, про те, що має сенс від нього очікувати, а що нереально?
  3. Чи може вона сказати “ні”, коли це потрібно? Чи може сказати “ні” вам? Чи може сказати: “Це моє”? Чи може вона бути виборчою в їжі, одязі, друзях? Чи дозволяє вона собі ставити незручні запитання? Чи може вона бути критичною до інформації?

Поліпшити аналітичне та критичне мислення допоможуть гри в шашки і шахи, класична музика, походи в квести. Дуже може допомогти книга Кена Ватанабе “Вчимося вирішувати проблеми” і серіал для підлітків “Адам псує все”.

  1. Що дитина думає про себе сама, що говорить про себе, що в собі цінує? Ми звертаємо увагу тільки на її помилки чи й на зрілі риси теж?

Тут вам допоможуть популярні підліткові щоденники на кшталт “Я-щоденник” (спрямований на те, щоб підліток описував свої плани в барвистій книзі).

  1. Чи є у дитини в життя комфортні безпечні контакти? Чи є дорослий (не один з батьків), який може стати наставником?
  2. Чи є в родині відчуття емоційного зв’язку?

Чи є ритуали: розмови перед сном, обіймання на прощання. Ці дії, які ми згадуємо з радістю, відчуваючи це важливе “Ми”.

Для того, щоб   процес адаптації проходив легше, слід стежити за тим, щоб ваша дитина:

  • Дотримувалась режиму дня.
  • Правильно організувала свій побут.
  • Знаходилася на свіжому повітрі не менше 2 годин в день.
  • Займалася фізичними вправами.
  • Вчилася більше працювати самостійно.
  • Підтримуйте постійний зв’язок з викладачами, куратором.

Для того, щоб підтримати першокурсника, необхідно:

  • Спиратися на сильні сторони дитини.
  • Показувати, що ви задоволені дитиною.
  • Уникати  підкреслювати промахи молодої людини.
  • Уміти демонструвати любов і пошану до дитини.
  • Вміти взаємодіяти з дитиною.
  • Приймати індивідуальність дитини.
  • Проявляти віру в дитину.
  • Демонструвати оптимізм.

Слова підтримки:

  • «Знаючи тебе, я впевнений, що ти все зробиш добре».
  • «Ти робиш це дуже добре. Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до нього».

Які слова не слід говорити:

  • «Ти завжди».
  • «Ти взагалі».
  • «Вічно ти».

В першу чергу необхідно дати зрозуміти вашій дитині, що ви бачите в неї рівноправного партнера, довіряєте їй і відноситесь, як до дорослої людини, яка вже взмозі самостійно будувати своє майбутнє і відповідає за свої вчинки. Прагніть говорити з нею на рівних, як з дорослим, підкреслювати важливість її вибору і вашу віру в неї, а також те, що навчання в технікумі обов’язково відкриє перед нею широкі перспективи, дасть можливість влаштуватися в житті, добре заробляти в майбутньому

У жодному випадку не залишайте в цей складний адаптаційний період, візьміть себе в руки і не йдіть на поводу своїх негативних емоцій, а підтримайте і надайте допомогу. Повірте, що, не дивлячись на можливу агресію і крики про те, що вас ніхто ні про що не просив, в душі ваша дитина буде вам дуже вдячна і ніколи не забуде за протягнуту руку допомоги.

Поради батькам щодо виховання дітей

Існує безліч рекомендацій, як виховувати дитину. Необхідно тільки враховувати, що кожна дитина — абсолютно унікальна. Хочемо навести декілька порад для Вас, шановні батьки, як навчати дитину тих необхідних навичок, що допоможуть їй бути успішною, впевненою в собі, щасливою — такою, якою ви хочете її бачити:

1. Любіть свою дитину. Кажіть їй про вашу любов щодня. Вона, можливо, буде соромитись повертати вам такі слова у цей період свого життя, але колись згадає про них. Якщо дитина чинить неправильно, важливо підкреслити, що ви все одне любите її, навіть якщо вам не подобається її поведінка, якщо її дії вас не задовольняють. Підлітки схильні драматизувати ситуацію, а надто — коли їх звинувачують. Тому переконайтеся в тому, що вони усвідомлюють, що ви їх усе одно любите.

2. Не бійтеся встановлювати обмеження. Якщо вам не подобається, що ваша дитина йде кудись із дому, – займіть тверду позицію. Вона має зрозуміти, що ваша заборона — в першу чергу турбота про неї, її здоров’я та безпеку. А ви маєте бути впевненими, що вона не опиниться у небажаній компанії, не скоїть небажаний вчинок.

3. Дитина має бути зайнята якоюсь корисною або цікавою справою у вільний від навчання час. Спортивні секції, творчі студії, гуртки, волонтерські організації привчають відповідально ставитись не тільки до себе, а й до інших.

4. Підкреслюйте важливість сім’ї. Наголошуйте, що ваша родина — одне ціле, одна команда. Дітям значно необхідно відчувати належність до певної групи — це своєрідний якір. Заохочуйте бажання своїх дітей проводити якомога більше часу з різними членами сім’ї: бабусями, дідусями, двоюрідними сестрами та братами, всіма вашими родичами. Збирайтеся за столом під час обіду або вечері, спілкуйтеся, обговорюйте сімейні проблеми, діліться радістю.

5. Нехай ваша дитина обов’язково допомагає вам у домашніх справах, давайте їй певні доручення, навчіть самостійно обслуговувати себе — прибирати у своїй кімнаті, мити посуд, прати свої речі, поливати квіти, доглядати за домашньою твариною. Вона має брати на себе частину домашньої роботи, яку завжди виконуєте ви. Допомагаючи Вам, дитина самостійно привчається до відповідальності. Чудово, якщо за діло береться вся сім’я, і всі разом роблять необхідну справу, допомагаючи одне одному.

6. Поважайте вибір дитини. Усвідомте, що вона ніколи не стане Вашим клоном, не буде думати і діяти так, як Ви. Підлітки постійно намагаються з’ясувати для себе, хто вони є, у що вірять, кого наслідують, кому підкоряються. Не критикуйте категорично їхній вибір у музиці (навіть, якщо та здається вам надто агресивною), зачісці, одязі. Намагайтеся тактовно висловити свій подив, незадоволення, проговоріть, що саме не подобається Вам у виборі дитини. Повне придушування її бажань і намагань може спричинити найнеприємніші наслідки. Дозвольте їй мати право вибору, якщо це стосується тимчасового явища. Кольорове волосся згодом відросте, а от татуювання — це на все життя, тому саме тут варто сказати своє тверде батьківське «ні», довести, чому саме Ви проти, чому це захоплення — небезпечне та шкідливе.

7. Говоріть із дитиною про можливі майбутні наслідки її поведінки. Вона має усвідомити, що Ви не завжди зможете дбати про неї, опікуватись її проблемами, оберігати її від небажаного, передбачати і застерігати. Намагайтеся пояснити важливість отримання гарної освіти для подальшого працевлаштування. Пояснюйте, що сьогоднішні вчинки дитини матимуть величезний вплив на її майбутнє. У зрозумілій формі доведіть дитині, що вона не зможе стати тим, ким мріє, якщо скоїть злочин або не матиме середньої та спеціальної освіти.

8. Нехай дитина бере участь у розподілі сімейного бюджету, обговоренні купівлі дорогих речей, доручайте їй сплачувати рахунки за квартиру та комунальні послуги, телефон, Інтернет — вона повинна бачити, як важко буває утримувати сім’ю, купувати одяг, їжу, платити за навчання, репетиторів тощо. Діти схильні сприймати все це як належне. А насправді вони мають усвідомлювати, що батьки забезпечують їх усім необхідним. І настане день, коли вони будуть самі утримувати свою сім’ю та забезпечувати її.

9. Учіть дитину спілкуватися з дорослими та однолітками, з повагою ставитися до них, організовувати свій вільний час, відпочинок та дозвілля всієї сім’ї, відповідати за деякі нескладні організаційні моменти.

10. Хтось сказав: нитку довіри легко розірвати, а мур недовіри зводиться сам. Це означає, що коли батьки насміхаються з думок своїх нащадків або не сприймають їх із належною довірою чи увагою, діти почнуть шукати інших людей і довірятимуть їм, а про довіру до батьків вам залишиться лише мріяти і, можливо, згадувати.

Перед батьками стоїть велике завдання — крім матеріального забезпечення потрібно ще навчити дітей приймати правильні рішення у житті. А це означає: дати нагоду ризикнути прийняти особисті рішення і жити відповідно до них.

Сьогоднішній світ приховує безліч спокус для молоді і практично нічого її не вчить. Тому саме батьки були і залишаються найголовнішими вихователями. Необхідний баланс любові й дисципліни дозволить вашій дитині рости і розвиватися у тому середовищі, яке зробить її турботливою та відповідальною людиною.

ТЕЛЕФОНИ ДОПОМОГИ

Де можуть допомогти в разі булінгу

Поліція (всеукраїнський телефон Національної поліції України – 102)

Поліція – державна система, яка створена для того, щоб захищати громадян країни в ситуаціях, які загрожують безпеці та життєдіяльності, тому обов’язково скористайтеся своїм правом.

У Міністерстві юстиції України пропонують звертатися за юридичною консультацією в єдиний контакт-центр юридичної допомоги за номером 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно в межах України).

Якщо дитині необхідна психологічна допомога – слід звернутися у Національну дитячу “гарячу лінію” для дітей і батьків з питань захисту їхніх прав за номером 116 111 (для дзвінків з мобільного).

Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);

Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800500335;

Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;

Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 75;

Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103

Корисні посилання щодо теми антибулінгу на сайті міністерства освіти і науки України:

https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/protidiya-bulingu/korisni-posilannya-shodo-temi-antibulingu?fbclid=IwAR2DL7ONgwDuHazPMwiauHMAE5r03smTYUhPGVMMDtEbRTOA3eeT6IeSMr4

 

5 мультфільмів, які допоможуть запобігти булінгу серед дітей

http://www.empatia.pro/5-multfilmiv-yaki-dopomozhut-zapobigty-bulingu-sered-ditej/

 

ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ ПРОБЛЕМАМИ БУЛІНГУ В УКРАЇНІ

https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/protidiya-bulingu/orgaizaciyi-yaki-zajmayutsya-pitannyami-buingu-v-ukrayini?fbclid=IwAR0Xo3ebCubBEaeRZ6etSsx02hX4Sp7z2DM6iDXqbc4sx-EFo9cTeVyzcos

 

Вчимося жити разом

http://llt.multycourse.com.ua/ua/page/22/103#3

 

МОН

https://mon.gov.ua/ua/tag/protidiya-bulingu