Поради соціального педагога

✔ Необхідно знати напам’ять адреси, номери телефонів та імена людей, яким ти довіряєш, які піклуються про тебе (батьки, рідні, близькі люди)

✔ Пам’ятай про телефони спеціального та негайного виклику: 101 (народна служба порятунку); 102 (міліція); 103 (швидка допомога)

✔ Нікому не дозволяй принижувати та ображати тебе.

✔ Не принижуй та не ображай інших, будь коректним і витриманим у спілкуванні.

✔ Не ходи в пізній час один (одна) по вулиці.

✔ Ніколи не розмовляй з незнайомими людьми, нікуди з ними не йди, нічого у них не бери, не сідай в автомобіль.

✔ Якщо тобі загрожуватиме небезпека, тікай і привертай до себе увагу.

✔ Не сідай з незнайомцями до ліфту.

✔ Не впускай в помешкання незнайомців, якщо ти один (одна) дома.

✔ Знай, де знаходиться твоє свідоцтво про народження (твій паспорт).

✔ Якщо з тобою трапиться щось недобре, негайно розкажи людям, яким ти довіряєш.

Не залишайся наодинці зі своєю проблемою – звернись по допомогу!

Подбай про себе!
Дитина може особисто звернутися за захистом до суду, якщо їй вже виповнилося 14 років.
В колелжі можна отримати консультацію та психологічну допомогу від соціального педагога

Україна є однією з країн, що ратифікувала Конвенцію про права дитини в 1991році. Саме ця Конвенція визначає, які права мають діти в нашій країні. Крім того вона вказує на обов’язки батьків, які несуть відповідальність за своїх дітей і поважає їхнє право керувати дитиною в межах даної Конвенції.

Кожна дитина має право на життя, на ім’я, на громадянство, право знати своїх батьків. Діти повинні жити зі своїми батьками, вони не можуть бути розлучені з батьками всупереч їхньому бажанню, і тільки за деякими винятками. Дитина має право на усиновлення.

До особистих прав дитини належить право на повагу до її гідності. Це означає, що ніхто не має права жорстоко поводитись з дітьми, бити чи катувати їх.

Діти мають право на любляче, турботливе ставлення з боку сім’ї. В окремих сім’ях батьки погано ставляться до виконання своїх батьківських обов’язків, не дбають про виховання дітей, не піклуються про задоволення їхніх потреб у їжі, одязі, ласці. До таких батьків держава може застосовувати певні заходи. Зокрема, вони можуть позбавлятися батьківських прав.

Кожна дитина має право вільно висловлювати свої погляди, до яких потрібно уважно прислухатися. Необхідно поважати право дитини на свободу думки, совісті і релігії, свободу асоціацій і мирних зборів. Вона має право на інформацію. Закон повинен захищати її від втручання у особисте життя.

Конвенція декларує захист дитини від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи або зловживання. Вона має право на медичне обслуговування, соціальне забезпечення.

Кожна дитина повинна вчитися. Її освіта спрямована на розвиток здібностей у повному обсязі, виховання поваги до прав дитини і основних свобод, виховання поваги до батьків, підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності людей та дружби між ними, виховання до навколишньої природи.

Діти мають права на захист від економічної експлуатації, що спричиняє небезпеку їх здоров’ю. Дитина повинна бути захищена і від незаконного вживання наркотиків, від сексуального розбещення, торгівлі ними. Її не можна піддавати тортурам і катуванню. Конвенція про права дитини вимагає від країн, що ратифікували її прийняття всіх заходів по її дотриманню.

Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:

• не можна байдикувати, коли всі працюють;
• не можна сміятися над старістю;
• не можна вступати в суперечки з дорослими;
• не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;
• не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;
• не можна робити те, що засуджують старші;
• не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;
• не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;
• не можна сидіти обідати, не запросивши старшого;
• не можна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен привітатися першим

Права

1. Усі діти мають право на любов і турботу
2. Всі діти рівні у своїх правах
3. Особлива турбота — дітям-інвалідам
4. Усі діти мають право на повноцінне харчування
5. Усі діти мають право на відпочинок і дозвілля
6. Усі діти мають право на освіту
7. Особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом
8. Діти мають право вільно висловлювати свої погляди
9. Всі діти мають право на медичну допомогу
10. Всі діти мають право на вільне спілкування
11. Особлива турбота — дітям без сімей
12. Жодну дитину не можна примусово залучати до праці
13. Всі діти мають право на інформацію
14. Жодну дитину не можна ображати або принижувати
15. Всі діти мають право на життя

Обов’язки

1. Поважати і любити своє оточення. Ставитися до інших так, як би ми хотіли, щоб ставились до нас
2. Поважати близьких та друзів. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини
3. Бути толерантним до таких людей. Поважати їх і допомагати їм
4. Дотримуватись режиму харчування. Вживати продукти до кінця терміну придатності. Поважати працю кухарів
5. Дотримуватись правил моральної етики; організовувати дозвілля так, щоб воно приносило корись і не заважало іншим
6. Сумлінно навчатись; активно працювати на уроках, готуватись самотужки; старанно виконувати домашні завдання
7. Дотримуватись певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не створювати ситуації, які призводять до порушення закону
8. Поважати своє оточення. Давати нагоду кожному висловлювати свої думки. Не нав’язувати своїх поглядів іншим, якщо вони з ними не згодні
9. Цінувати і дбати про своє здоров’я. Виконувати приписи лікарів у разі потреби
10. Поважати співрозмовників. Корректно і тактовно висловлювати свої думки. Дотримуватись правил мовного етикету
11. З повагою ставитися до людей, які піклуються про нас
12. Виконувати роботу, яка не завдає шкоди здоров’ю. Виконувати всі види обслуговуючої праці
13. Самостійно знаходити інформацію в різноманітних джерелах
14. Не ображати і не принижувати оточуючих
15. Дотримуватись норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Не створювати ситуацій, що можуть спричинити нещасні випадки

Якщо за виконання прав дитини відповідне її оточення, то як же добитися виконання обов’язків зі сторони дитини?

По – перше, власний приклад виконання обов’язків.

По – друге, встановлення певних правил, які спонукають дітей до виконання обов’язків.

Тобто, саме дотримання правил гарантує виконання дітьми обов’язків.

1. Намагайся ставитись до інших людей так, як бажаєш, щоб ставились до тебе.
2. Дотримуйся норм законів і моралі в сім’ї та суспільстві.
3. Формуй в собі позитивні потреби і погляди. Пам’ятай, що егоїзм і слабовілля прирікають тебе на асоціальні вчинки.
4. Не уникай ритмічної і напруженої трудової діяльності. Знаходь собі діло (роботу), яке дає змогу проявити себе та самоствердитися.
5. Намагайся уникати компаній, спроможних змінити тебе, твій світогляд, які можуть утягнути тебе в злочинний світ.
6. Учись знаходити в собі найкращі якості, завжди спирайся на свою гідність: почуття особистої гідності – основа поваги до іншої людини.
7. Сформулюй для себе найближчі і подальші життєві цілі – це могутній фактор твого розвитку.
8. Не прагни до самотності, не занурюйся в себе під час усвідомлення своїх неправомірних вчинків (дій). Обери собі друга з кола близьких тобі людей, який завжди буде готовий надати тобі допомогу.
9. Люби себе будь-якого. Формуй в собі позитивну самооцінку, вчись володіти собою, стримуватися. Не давай волю своїм природним реакціям, вчись виражати емоції достойним чином.

1. Не розмовляйте одразу з людиною, яка знаходиться в збудженому стані.
2. Перед тим, як сказати про якусь неприємність, подивіться на це очами опонента.
3. Не приховуйте свого доброго ставлення до людини, висловлюйте схвалення його вчинкам.
4. Змушуйте себе мовчати, коли вас залучають до дрібних сварок.
5. Навчайтеся поводити себе гідно, говорити спокійно, ввічливо, доброзичливо з оточуючими, поважайте гідність інших.
6. Якщо ви розумієте, що помиляєтеся в своїх думках, вчинках, визнайте це одразу.

• виконувати фізичні вправи (гімнастика, аеробіка, біг, їзда на велосипеді);
• займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба);
• займатися фізичною працею;
• виливати злість на неживі об’єкти (побити подушку, диван, боксерську грушу, пошматувати газету);
• використовувати масаж, особливо верхньої частини спини, з метою зняття напруги;
• викричатися на самоті, не спрямовуючи свій гнів на об’єкт роздратування;
• обговорити ситуацію, яка викликає роздратування, з близькою людиною;
• висловити уявному об’єкту своє невдоволення;
• написати листа об’єкту роздратування, але не надсилати його;
• змінити вид діяльності, що допоможе відволіктися від проблеми;
• використовувати комунікативну техніку «Я»-повідомлення: висловлюючи співрозмовникові почуття щодо ситуації, яка вас дратує, викликати співчуття та бажання зрозуміти вас і не руйнувати стосунків. Наприклад: «Я сповнений гніву, злий, розлючений, дуже сердитий, мене дратує ця ситуація, мені ніяково, дуже боляче»;
• використовувати асоціативне «Я»-повідомлення: злий, як тигр;
• релаксація — метод, за допомогою якого можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження;
• медитація — занурення розумом у предмет, ідею, що досягається шляхом зосередження на одному об’єкті й усунення всіх інших зовнішніх (звук, світло) та внутрішніх (фізичне, емоційне напруження) чинників.

• Створіть за участю дітей домашні правила користування Інтернетом і вимагайте його неухильного дотримання.
• Попереджуйте дітей що не слід видавати особисту інформацію в Інтернеті, в тому числі прізвище, ім’я, домашня адреса, номери телефонів, номер училища, адреса електронної пошти, прізвища друзів або родичів, дату народження, фотографії. Нагадуйте, чим це може обернутися. Використовуйте нейтральне екранне ім’я, яке не видає ніяких особистих відомостей.
• Наполягайте на тому, щоб підлітки ставили до відома, якщо хто-небудь в Інтернеті загрожує їм. Ніколи не дозволяйте дітям особисті зустрічі зі знайомими по Інтернету без контролю з боку дорослих.
• Допоможіть захиститися від спаму. Навчіть підлітків не відповідати на небажані листи. Використовуйте фільтри електронної пошти для блокування небажаних повідомлень. Поясніть, що незаконне копіювання чужої роботи – музики, комп’ютерних ігор та інших програм – є крадіжкою.
• Розкажіть дітям про правила поведінки в Інтернеті. Діти ні в якому разі не повинні використовувати Мережу для хуліганства, поширення пліток або погроз іншим людям. Будьте уважні до ваших дітей!
• Переконайтеся, що підлітки радяться з вами перед покупкою або продажем чого-небудь в Інтернеті.
• Обговоріть з підлітками азартні мережеві ігри і пов’язаний з ними ризик. Нагадайте, що дітям не можна в них грати.
• Підтримуйте рівень безпеки вашого комп’ютера на належному рівні. Якщо ваша дитина краще вас розбирається в програмному забезпеченні, то чому б не доручити йому турботу про безпеку ваших сімейних комп’ютерів?
• Якщо ваші діти пишуть блоги, переконайтеся в тому, що вони не розповідають занадто багато про себе. Проведіть оцінку служби блогів і з’ясуйте, чи забезпечує вона можливість написання особистих блогів, захищених за допомогою паролів. Збережіть адресу блогу вашої дитини і регулярно перевіряйте його.
• Переглядайте інші блоги, відшукуючи позитивні приклади для наслідування для ваших дітей.

Негайне втручання при агресивних проявах у випадках незначної агресії, коли вона безпечна і може бути пояснена:

• повне ігнорування реакції дитини/підлітка;
• розуміння почуттів дитини («Звісно, ти образився…»);
• переключення уваги, пропозиція будь-якого завдання («Допоможи мені, будь ласка, скласти речі…»);
• позитивне позначення поведінки («Ти злишся, тому що ти втомився»).

Для зниження агресії встановити з дитиною зворотній зв’язок:

• констатація факту («Ти поводиш себе агресивно»);
• констатуюче питання («Ти злишся?»);
• розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти прагнеш мене образити? Ти намагаєшся продемонструвати силу?»);
• висловлювання своїх почуттів до небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють в такому тоні», «Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить»);
• апеляція до правил («Ми же з тобою домовлялися»).

Зберегти позитивну репутацію дитини
Дитині, особливо підлітку, важко відразу визнати свою поразку і провину. Найстрашніше для нього – публічний осуд і негативна оцінка, які провокують психологічні механізми захисту. Щоб цього не сталося, необхідно:

• публічно мінімізувати провину підлітка («Ти неважно себе почуваєш», «ти не хотів його образити»), але в бесіді віч-на-віч розкрити істину;
• не вимагати повного підпорядкування, дозволити підлітку/дитині виконати ваші вимоги по-своєму;
• запропонувати підлітку/дитині компроміс.

Контролювати свої негативні емоції
Коли дитина демонструє агресивну поведінку – це викликає негативні емоції – роздратування, гнів, обурення, страх і безпорадність. Коли дорослий вміє керувати своїми негативними емоціями, він не підкріплює агресивну поведінку дитини, зберігає з нею гарні відносини і водночас демонструє, як треба взаємодіяти з агресивною людиною.

Акцентувати увагу на поведінці, а не на особистості за допомогою техніки об’єктивного опису поведінки 
Після того як дитина заспокоїлася, обговорити з нею, як вона поводила себе під час прояву агресії, які слова говорила, які дії здійснювала, не даючи при цьому ніякої оцінки. Обговорювати необхідно лише те, що трапилося «тут і зараз», не згадуючи минулих вчинків. Замість «читання моралі» краще показати негативні наслідки її поведінки, переконливо продемонстрував, що агресія більше шкодить їй самій.

Показати зразок конструктивної поведінки за допомогою наступних прийомів:

• витримка паузи, яка дасть змогу дитині заспокоїтися;
• навіювання спокою невербальними засобами;
• прояснення ситуації за допомогою питань, що наводять на відповідь;
• використання гумору;
• визнання почуттів дитини.

Питання раціональної організації розумової праці дітей та попередження виникнення перевтоми, його негативних наслідків протягом тривалого часу привертали увагу вчених. Наводимо найважливіші висновки досліджень:

1. Стомлення буває двох видів. Тимчасове та поверхневе стомлення знімається невеликим відпочинком, який відшкодовує витрачену енергію. Довготривале та глибоке стомлення, причиною якого є розумове та фізичне виснаження, вимагає не лише тривалого відпочинку, релаксації для відновлення сил, але й медичного лікування.
2. Причини стомлення різноманітні та залежать від багатьох факторів: досвіду, роботи, зацікавленості, характеру роботи, яку людина виконує, тощо. Так, наприклад, діти по-різному стомлюються від фізичної та розумової діяльності. Фізичні особливості (маса тіла, зріст, розвиток м’язової системи), розумові здібності також мають великий вплив на ступінь стомленості. Якщо дитина береться за справу охоче, з радістю, робочий процес та досягнутий при цьому успіх приносять їй задоволення, то відчуття стомленості в неї буде значно меншим, аніж у того, хто не виявляє зацікавленість, байдужий до роботи.
3. Стомленість свідчить про те, що людина не може відновити енергію іншими способами, окрім сну та відпочинку. Однак існують деякі види розумової та фізичної стомленості, при яких корисні інші способи відновлення сил. Наприклад, для ослаблених, неврастенічних дітей, які часто хворіють та мають слабкий тип нервової системи характерні підвищена стомлюваність, відчуття постійного дискомфорту, зниження працездатності. У цьому випадку необхідно створити сприятливі умови для розвитку працездатності та провести курс лікування.(звернутися до спеціаліста)
4. Надмірні фізичні навантаження так само втомлюють та виснажують мозок дитини, як і розумова праця. А стомлення, яке викликає розв’язання математичних задач, можна порівняти зі стомленням, що викликає м’язова напруга.
5. Однією із безсумнівних ознак перевтоми є порушення сну. Дитина швидко засинає, але потім прокидається і не спить всю ніч або, навпаки, ледве засинає.
6. Перевтомлення може викликати в дітей різні наслідки: зниження концентрації уваги, розгубленість, погіршення координації рухів. Дитина, яка перевтомилася, буває підвищено збудженою, роздратовано чи в’ялою, сльозливою, психічно вразливою. На заняттях у класі вона не може ясно викладати свої думки, її успішність та творчі здібності знижуються.

Як упоратись з підлітком?!

Підлітки можуть бути дуже складними, і це не має дивувати вас з огляду на всі зміни перехідного віку, з якими їм доводиться зіштовхуватися. Вам доведеться бути дуже терплячими, щоб упоратись з цим.

Попри те, що ви колись самі були підлітками й, можливо, складними для своїх батьків, від вас, проте, потрібно буде багато праці, щоб зрозуміти, через що доводиться проходити вашій дитині. Ви маєте налагодити зв’язок із нею.

Це завжди не просто, і вам доведеться дуже постаратися під час цих двох важливих періодів у житті ваших дітей – юності й молодості. Вашим дітям знадобляться всі настанови і все ваше розуміння, які ви можете їм дати. Спілкування й розуміння протягом складних періодів можуть задати тон для життєвих рішень, які доведеться робити вашій дитині.

Нижче наведено кілька корисних порад, які будуть корисні  батькам при вихованні підлітків і налагодженні зв’язку з ними:

1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності  безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

4. Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваше терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще.

5. Упереджувальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджувальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт

Інколи батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли  Ваша дитина була маленькою?

Шановні батьки! Якщо ваші діти вам дорогі, якщо ви хочете бачити їх щасливими, допоможіть їм зберегти своє здоров’я. постарайтеся зробити так, щоб у вашій родині заняття фізкультурою й спортом стали невід’ємною частиною спільного дозвілля.

 Поважайте спортивні інтереси та вподобання своєї дитини!

• Підтримуйте її бажання брати участь у спортивних заходах класу й школи!
• Самі беріть участь у спортивних заходах класу й школи: це сприяє зміцненню вашого авторитету в очах власної дитини!
• Виховуйте у своїй дитині повагу до людей, що займаються спортом!
• Розповідайте про свої спортивні досягнення в дитинстві та підлітковому віці!
• Даруйте своїй дитині спортивний інвентар і спорядження!
• Власним прикладом демонструйте ставлення до фізкультури й спорту!
• Робіть зі своєю дитиною прогулянки свіжим повітрям усією родиною, походи й екскурсії!
• На почесному місці дома розміщуйте нагороди за спортивні досягнення своєї дитини!
• Підтримуйте свою дитину в разі невдач, загартовуйте її волю та характер!

1. «Виграти – виграти».

У чому полягають мої справжні потреби? Чого прагне протилежна сторона? Чи хочу я благополучного виходу для нас обох?

2. Творчий підхід.

Які нові можливості розкриваються цією ситуацію? Замість того щоб думати, «як це могло б бути», чи бачу я нові можливості в тому «що є»?

3. Емпатія.

Як би я почувався на місці протилежної сторони? Що намагається сказати протилежна сторона? Чи вислухав я думку іншої сторони як слід? Чи знає протилежна сторона, що я її чую?

4. Оптимальне самоствердження.

Що я намагаюсь змінити? Як я можу сказати про це без обвинувачень? Чи відповідають мої слова моїм почуттям, а не моїм думкам про те, хто правий, а хто винний? Чи дотримуюсь я формули «Будь м’яким із людьми і жорстким з проблемою»?

5. Спільна влада.

Чи не зловживаю я своєю владою? Чи не зловживає своєю владою протилежна сторона? Чи не можемо ми співпрацювати замість того, щоб сперечатися?

6. Управління емоціями.

Що я відчуваю? Чи покладаю я на когось провину за свої почуття? Що я хочу змінити? Чи позбавився я бажання покарати протилежну сторону? Що я можу зробити для того, щоб краще володіти своїми почуттями?

7. Готовність вирішити конфлікт.

Чи дійсно я хочу вирішити конфлікт? Чим викликана моя образа: минулим неприємним інцидентом, потребою, яку я ніяк не можу задовольнити, моєю упередженістю, у якій я ніяк не можу зізнатись собі.

8. Картографія конфлікту.

У чому полягає питання, проблема конфлікту? Хто його головні учасники? Визначте потреби кожного учасника конфлікту (тобто порушення яких інтересів призвело до виникнення конфлікту). Що слід зробити, щоб знайти розумний вихід із складної ситуації?

9. Розробка альтернатив.

Які варіанти розвитку конфлікту можна передбачити? Визначте найбільш прийнятий для всіх сторін.

10. Переговори.

Чого я хочу добитись? Сформуйте чітке уявлення про загальний результат, тоді Ви зможете визначити свою подальшу поведінку. Як можна добитись справедливого результату, прийнятного для всіх? Чи не ігнорую я пропозиції іншої сторони? Чи не наполягаю лише на своїх доводах? Які питання я згоден включити в спільну згоду?

11. Посередництво.

Чи можемо ми самостійно вирішити проблему? Можливо, нам потрібен посередник? Хто може стати посередником у вирішенні конфлікту? Чи підходить мені роль посередника у вирішенні конфлікту? Як я маю діяти, щоб не образити жодну з конфліктуючих сторін?

12. Розширення кругозору.

Чи бачу я всю картину конфлікту, а не лише власну позицію в ньому? До чого може у майбутньому призвести заглиблення конфліктної ситуації?

Наступні психологічні рекомендації (поради) допоможуть Вам прибрати стрес з життя дитини:

• Дізнайтеся про почуття Вашої дитини.
• Створіть атмосферу довіри і завірте дитину, що на помилках вчаться.
• Підтримуйте і цінуйте свою дитину.
• Демонструйте турботу, тепло і любов. Частіше обіймайте дитину.
• Ставте чіткі обмеження, але не будьте занадто суворими; підкреслюйте важливість співробітництва, а не змагання. Не перезавантажуйте графік своєї дитини великою кількістю справ.
• Знайдіть способи, як Ваша дитина може допомагати родині.
• Звертайте увагу на те, чого хоче Ваша дитина (а не тільки на те, чого хочете ви).

Важливо допомогти дитині розвинути позитивні навички боротьби зі стресом, саме вони будуть потрібні їй у дорослому житті. Ви можете допомогти наступним чином:

1. Показуйте дитині хороший приклад. Зберігайте спокій і контролюйте гнів. Продумайте план, як скоротити стрес, і поділіться цим планом з сім’єю.
2. Сприяйте раціональному мисленню. Переконайтеся, що Ваші діти замислюються про наслідки своїх дій, розуміють Ваші дії. Допоможіть їм зрозуміти, що є фантазія і що – реальність. Наприклад, завірте дитину, що це не його поведінка викликала сумні настрої (гнів, роздратованість, відчай) батьків.
3. Контролюйте дитину, але в міру. Дозвольте дітям приймати рішення в рамках сім’ї. Наприклад, дозвольте їм облаштувати свою кімнату, вибрати сімейні заняття і допомогти приймати сімейні рішення.
4. Говоріть з ними відкрито. При відповідній ситуації обговоріть з ними свій важкий робочий день, причини свого емоційного стану. Заохочуйте їх говорити про те, що їх турбує.
5. Знайдіть фізичне заняття чи хобі, яке їх зацікавить, і заохочуйте їхній інтерес. Фізичні вправи сприяють зняттю напруги, оптимізації емоційних станів, впорядкованості думок.
6. Радьте дитині вживати здорову їжу і підкреслюйте важливість здорового способу життя.
7. Здійснюйте вплив на середовище дитини, яке має бути безпечним, константним (незмінним), ритмічним (рівномірне чергування мовних, звукових, зображувальних впливів на дитину, у відповідній послідовності; періодична рівномірна зміна діяльності), передбаченим, послідовним, у якому діти мають відчувати повагу до своїх відчуттів, думок.
8. Вчіться технікам розслаблення і вчіть цьому свою дитину.

Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити».

Дотримуйтеся чіткого режиму. Тривалість «спілкування» з комп’ютером для дошкільника – 20-30 хв. на день. Дітей дошкільного віку ще мож­на відволікти іншими заняттями. Тому на сльози, капризування та скарги дитини реагуйте спокійно й терпляче, пояснюйте необхідність чергування розваг за комп’ютером з  іншими, важливішими справами.

Заохочуйте та хваліть дитину. Саме похва­ла – один із «чарівних ключів», що відкривають двері у внутрішній світ дитини. Хваліть її за вимиту тарілку, вміння самостійно вдягатися, за дружню та спокійну гру з іншими дітьми. У комп’ютерних іграх закладено безліч заохочень, яких діти не отриму­ють від батьків. Комп’ютер не втомлюється відзна­чати здібності, розум, спритність, надзвичайність дитини. Він позитивно реагує навіть на програш і помилки, у той час як дорослі нервують і картають дитину за її невдачі. Байдуже ставтеся до успіхів ди­тини в комп’ютерних іграх, адже в них уже закладе­не заохочення.

Будьте зразком для наслідування. Не по­рушуйте правил, які встановлюєте для дитини. Вони мають бути однаковими для всіх членів родини. Проаналізуйте, чи не залежні ви самі від комп’ютера. Подолайте цю свою звичку – і вона ні­коли не виникне у вашої дитини.

Контролюйте зайнятість дитини. Залучайте її до занять у гуртках та секціях та виконання до­машніх обов’язків. Зробіть традицією сімейне читання, грайте з дитиною в настільні ігри, пригадай­те ігри зі свого дитинства та зацікавте ними дитину. Спонукайте її до ігор на свіжому повітрі.

Контролюйте роботу дитини за комп’юте­ром. Важливо чітко контролювати, в які комп’ю­терні ігри грає дитина, і відстежувати будь-які від­хилення в її поведінці після того, як гру закінчено. Так, якщо, погравши, дитина стала дратівливою, збудженою, погано засинає, – це вказує на те, що або було перевищено час гри, або гра не підходить дитині. Віддавайте перевагу розвивальним іграм і сайтам. Обговорюйте з дитиною ігри, в які їй було б, на вашу думку, корисніше грати. Встановіть спеці­альні мережеві фільтри і спеціалізоване програмне забезпечення, що дасть змогу контролювати й лімі­тувати взаємодію дитини з комп’ютером.

Аби виявити ступінь залежності дитини від комп’ютера, проведіть простий тест. У момент, коли дитина сидить за комп’ютером і грає, зверніться до неї із будь-яким проханням, наприклад: «Допомо­жи мені, будь ласка, зробити подарунок для бабусі» або «Допоможи мені, будь ласка, зібрати розсипані намистинки». Залежно від того, у який спосіб відреагує дитина на ваше прохання, оцініть ступінь її комп’ютерної залежності.

Способи реагування дитини:

• варіант А. Дитина легко відгукується на прохання, може захопитися допомогою, а по­тім «переключитися» на іншу справу і забути про комп’ютер – повна свобода від комп’ютерної за­лежності на момент тестування;
• варіант Б. Дитина відгукується з другого-третього разу, неохоче виконує прохання, де­монструє невдоволення, сперечається — перший ступінь залежності або початковий етап другого ступеня залежності;
• варіант В. Дитина не відгукується на про­хання дорослого, гру не перериває – залежність другого ступеня. Ризик переходу на третій ступінь.

Якщо дитина поводиться так, як описано у варі­антах Б або В, необхідно через деякий час (наступ­ного дня) звернутися до дитини з аргументованим проханням, наприклад: «Синку, допоможи мені, будь ласка. Я одна впоратися не можу. Мені потріб­на твоя допомога! Будь ласка, перерви своє заняття і допоможи мені». Якщо реакція на прохання буде аналогічною, що й за першої спроби, то можна зро­бити остаточний висновок про наявність у дитини комп’ютерної залежності й необхідність надання їй кваліфікованої допомоги фахівця

Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед необхідно обміркувати ситуацію або обставини, в яких виникає бажання дитини позбавити себе життя. Підліток може виказувати бажання померти, коли щось складається всупереч його бажанням (якщо батьки не купують йому того, що він просить, або не відпускають на дискотеку чи концерт). Те саме бажання дитина може виявити, коли батьки її карають або коли підліток намагається викликати у батьків почуття провини, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим у своїх цілях. Батькам необхідно проаналізувати, коли саме підліток повторить подібне висловлювання: чи говорить він про бажання померти в несподіваній ситуації, коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів; як часто висловлює бажання померти і за яких обставин. За таких обставин необхідно терміново звертатись до спеціалістів – психолога чи психотерапевта. Іноді думки про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції. На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу: «Я тебе ненавиджу», «Ви злі», «Я втечу з дому», «Я хочу жити у бабусі». Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції. Підліткові необхідно дати змогу виразити свої почуття та обговорити їх. Слід зберігати самовладання, не дозволяти дитині маніпулювати батьками. Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбачуваними чи спробою маніпуляції, батькам слід спробувати виявити ознаки небезпеки. Якщо батьки помічають одразу декілька ознак (певні почуття, висловлювання, зміни в поведінці або характерні ситуації), то ставитися до цього слід дуже серйозно. Потрібно поговорити з дитиною про її почуття. Не пропонувати відповідей на серйозні питання, не говорити, чому вона/він не повинна/повинен відчувати того, що відчуває, тому що саме це може лише  посилити у підлітка почуття провини, безвиході та власної непотрібності. Необхідно прагнути, щоб підліток сам пропонував альтернативні рішення своїх проблем. Якщо ж виникають сумніви або невирішені питання, то необхідно звернутися до практичного психолога чи психотерапевта, дитячого психіатра тощо та попросити професійної допомоги. Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування в родині. Всі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс. Для підвищення самооцінки дитини та повернення їй цінності життя доцільно вживати таких заходів

• Завжди підкреслюйте все добре та успішне, властиве вашій дитині, – це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан.
• Не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог до навчання, досягнення певних життєвих цілей тощо.
• Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її справді люблять.
• Сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є, не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти.
• Підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її; знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність.
• Тактовно і розумно підтримуйте всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності.
• Майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї та однолітків, налагодити стосунки з протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

• Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
• Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі.
• Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину.
• Говоріть з дитиною на рівних; не варто діяти як педагог або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, бо це може відштовхнути дитину.
• Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми.
• Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові: використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
• Проявляйте щире співчуття та інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні.
• Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми.
• Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не на бік інших людей, які можуть завдати їй болю.
• Дайте можливість вашій дитині знайти власні відповіді, навіть тоді, коли ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
• Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може змусити вас почуватися безпорадним, але необхідно пам’ятати, що ваша дитина має знайти власний вихід із проблемної ситуації.
• Обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідні вісім обіймів на день.
• Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість із власним індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами.
• Покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана.
• Якщо ви не знаєте, що казати, не кажіть нічого, просто будьте поруч. У випадку якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити таке:
• Першим кроком у запобіганні самогубству завжди буває встановлення довірчого спілкування.
• Батькам слід подолати власний страх перед бесідою з дітьми.
• Діти в стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі, тому іноді дієвішою є невербальна комунікація: жести, дотики тощо.
• Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її, тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо. Увага! Прояви, притаманні дітям, яких втягнуто в небезпечні квести.
• У дітей пригнічений настрій, поганий апетит.
• Пошкодження шкірних покривів. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, різні подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.
• У дитини змінюється поведінка.
• Діти мають наляканий і стурбований вигляд.
• У всіх прихильників «Моря китів» і «Тихого дома» на особистих сторінках є відео або малюнки з китами, тому варто перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.
• Дитина зареєстрована в групах «Море китов», «Разбуди меня в 4:20», «Тихий дом», «F57», «F58», «НяПока», «Рина», «Киты плывут наверх», «50 дней до моего…» тощо.
• У листуванні дитини є фрази «Разбуди меня в 4:20», «Я в игре», тому слід перевіряти зміст спілкування у приватних чатах.

• Хештеги, на яких поширюється гра: #морекитов, #тихийдом, #хочувигру, #домкитов, #млечныйпуть, #150звѐзд, #f53, #f57, #f58, #d28

1. Не панікуйте!
2. Станьте для дитини другом.
3. Звертайте увагу, коли прокидається дитина, чи спить вона в ранні години.
4. Як дитина їсть (з апетитом, без апетиту).
5. Приділяйте більшу увагу психологічному стану дитини (запитуйте: «Як твої справи?», «Ти чимось засмучений(на)?», «Що приємного сталося сьогодні?»).
6. Цікавтеся життям дитини: «Що тобі подобається?», «Розкажи про своїх друзів», «Яку ти любиш музику? Я хочу послухати її з тобою» тощо.
7. Стежте за шкірними покривами дитини, відмічаючи наявніссть пошкоджень. У разі їх виявлення з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертайте на пошкодження у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.
8. Намагайтеся заповнити вільний час дитини спортивними або культурними секціями, домашніми справами, сімейними розвагами, відволікти дитину від Інтернету.
9. Перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.
10. Беріть участь у спілкуванні у приватних чатах, де спілкується ваша дитина. 11. Звертайте увагу на коло спілкування дитини в реальному житті: хто її друзі, чим вони займаються тощо.
11. Обов’язково цікавтеся, які фото- та відеофайли є в ґаджетах дитини.

Здоров’я — це повнота духовного життя,

                                                           радість, ясний розум.

                                                           Твоє здоров’я — у твоїх руках.

                                                                               В. О. Сухомлинський

                                                            Без здоров’я  немає щастя”

                                                           “Без здоров’я  ніщо людині не миле”

                                                           “Було б здоров’я , а все інше наживемо”

                                                                                 (Народна мудрість)

Шановні батьки!

Людина — досконале створіння природи. Та для того, щоб вона могла насолоджуватися життям і його красою, дуже важливо мати здоров’я.

Здоров’я і фізичний розвиток дітей — одна з головних проблем сім’ї та навчального закладу.

Здоров’я дітей останні роки має стійку тен­денцію до погіршення. Здоров’я – це найвище благо, дароване людині Природою. Без нього життя не може бути повноцінним і щасливим. На жаль, досить часто ми (діти – через необізнаність, дорослі – через легковажність) бездумно розтринькуємо цей дарунок, забуваючи, що втратити здоров’я легко, а повернути – дуже важко, інколи неможливо.

Як не прикро, природа дарує здоров’я з однією умовою: його потрібно належним чином підтримувати, зміцнювати, тренувати. Якщо ж людина порушує цю умову, то Природа відбирає здоров’я і дарує його комусь іншому з тією ж умовою. Важливу роль у розвитку фізично здорової дитини має відіграти фізкультура та спорт, загартування. Вони тренують не лише тіло, але й характер. Ігри та спорт виховують товариськість, комунікабельність, згуртованість. Ніхто не сумнівається у користі здоров’я, але воно не прийде само, без праці. Потрібні напруження та обмеження, потрібна воля. На щастя, розвити та зберегти здоров’я дитини простіше, ніж дорослої людини. У дитячому організмі ще діють уроджені програми активності, які є необхідним елементом росту.

Батьки не можуть перебувати осторонь фізичного виховання дитини. Позитивний вплив, як правило, має їх особистий приклад.

Пам’ятайте, що повністю вберегти дітей від хвороб — неможливо. І в цього є ряд причин. Найперша — мікроби. Вони дуже різноманітні. Захист є, але поки сформується імунітет, слід 1—2—3 тижні прохворіти. Для здорової дитини, та ще й при сучасній медицині, такі хвороби безпечні. Організм у змозі впоратися з ними сам, навіть без всякого лікування — що в дійсності й буває.

Потрібно вірити у здоров’я і не боятися хвороб, медикаменти без необхідності не вживати. Правильне харчування, фізкультура і загартовування насамперед стимулюють нашу імунну систему, яка рятує від інфекції. Хороше тренування фізкультурою серцево-судинної та дихальної систем є додатковою гарантією. Обмежене та різноманітне харчування захищає шлунково-кишковий тракт та обмін речовин. Здоров’я, сила та краса визначають хороший настрій дитини. Але вони не вирішують питання її щастя. Необхідно пам’ятати: щоб бути здоровим, дуже важливо бути щасливим. Такою є логіка прямих та зворотних зв’язків. Психологічні напруження, неприємності є такими ж шкідливими для тілесного здоров’я дітей, як і дорослих. Тому особливо важлива духовна атмосфера в родині та успіхи дитини в суспільному житті, тобто коли вона достатньо добре навчається та займає гідне місце серед товаришів по силі, спритності, розуму

Поради для батьків «Десять кроків до здоров’я».

 Крок перший

• Проведіть перевірку здоров’я дитини за всіма параметрами(дитина щорічно повинна побувати в невропатолога, хірурга, ортопеда, окуліста, отоларинголога, стоматолога, педіатра, здати аналізи). Проведеного медогляду у навчальному закладі недостатньо, щоб визначити стан здоров’я дитини. Виховуйте у дітей позитивне ставлення до медичних обстежень, профілактичних щеплень.

Крок другий

• Частіше спілкуйтеся з дитиною(менше хворіють ті діти, які часто спілкуються з батьками – довели шведські вчені).
• Постарайтесь, щоб у родині було побільше радості, посмішок(сміх, радість посилюють імунну систему, позитивно впливають на нервову систему. Покращують загальне самопочуття, на 50 відсотків зростає продуктивність навчання).

Крок третій

• Допоможіть дитині  дотримуватися режиму дня.

Крок четвертий

• Звертайте особливу увагу на поліпшення особистої гігієни(вчить стежити за чистотою рук, обличчя, мити їх у разі забруднення, самостійно стежити за зачіскою, одягом).

 Крок п’ятий

• Старайтесь побільше бувати на свіжому повітрі(прогулянка повинна складати 4 години на день, грайтеся з дітьми у рухливі ігри).

Крок шостий

• Звертайте увагу на харчування(у раціоні мають переважати нежирні сорти м’яса, щодня давайте кисло – молочні продукти, овочі, фрукти, обмежуйте вживання маринадів, кетчупів, майонезу, кондитерських виробів, вводьте в раціон гречану, рисову, вівсяну каші, переконайте у шкідливості чіпсів, сухариків, солодких газованих напоїв.)

 Крок сьомий

• Стежте, щоб ваша дитина не тягнулась до шкідливих звичок. Тут дуже важливий особистий приклад батьків!

Крок восьмий

• Зверніть особливу увагу на гігієну зору(не давайте дітям дивитися телевізор, комп’ютер більше 1 години на день.

Крок дев’ятий

. Дуже важливими чинниками зміцнення здоров’я є ранкова гімнастика, заняття фізкультури, рухливі ігри, спортивні гуртки.

Крок десятий

• Загартовуйте дітей, використовуйте в повну міру дари природи  – сонце, повітря та воду.

«Живі квіти землі» — так поетично назвав дітей М. Горький. Ми з вами повинні зробити все для того, щоб дати можливість цим квітам повністю розцвісти, розпустити пелюстки.

Ваше здоров’я і здоров’я ваших дітей в ваших руках, а отже, і щасливе майбутнє. Ми повинні пам’ятати слова вченого фізіолога І.П. Павлова: “Людина – найвищий продукт земної природи, але для того, щоб отримати насолоду від скарбів природи, людина повинна бути здоровою, сильною та розумною”

Шановні батьки! Треба зробити все, що залежить від вас, щоб ваші діти були здоровими. То ж не забувайте: якими виростуть діти — залежить, насамперед, саме від вас, батьків.

Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя.

Суїцидальна поведінка —  це прояв суїцидальної активності (думки, наміри, висловлювання, погрози).

Причини суїцидальних проявів у молоді:

• складна сімейна ситуація;
• проблеми у навчанні;
• втрата або зрада близької людини;
• розрив стосунків із коханою людиною;
• міжособистісні конфлікти;
• проблеми з дисципліною або законом;
• проблеми в спілкуванні з однолітками: тиск з боку групи однолітків; тривале перебування у ролі жертви або «цапа-відбувала»;
• високі вимоги до підсумкових результатів освітньої діяльності (іспити, ЗНО);
• сімейна історія суїциду;
• небажана вагітність, аборт і його наслідки;
• зараження ВІЛ-інфекцією або хворобами, що передаються статевим шляхом.

НА ЩО ПОТРІБНО ЗВЕРНУТИ УВАГУ БАТЬКАМ?!

Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:

• раптові зміни у поведінці й настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;
• схильність до необачних і безрозсудних вчинків;
• надмірне споживання алкоголю чи таблеток;
• раптове впорядкування своїх справ, приготування до смерті;
• нехтування зовнішнім виглядом;
• постійне прослуховування сумної музики та пісень;
• самоізоляція від родини та знайомих;
• зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);
• збільшення або втрата апетиту;
• млявість та апатія;
• неможливість сконцентруватися та приймати рішення;
• уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;
• почуття провини, низька самооцінка;
• різка зміна звичок, втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, навчання;
• невизначені плани на майбутнє;
• агресія, прагнення того, щоб інші залишили в спокої, роздратування;
• спроби втекти з дому;
• тривалий і  яскраво  виражений  песимізм  у  відношенні до майбутнього;
• самоушкодження (порізи на руках).

Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

• прощання;
• розмови або жарти щодо бажання померти;
• повідомлення про конкретний план суїциду;
• повільна, маловиразна мова;
• вияв безпорадності і залежності;
• розпач і плач;
• самозвинувачення;
• безпосередні заяви «Було б краще вмерти» або «Я не хочу більше жити»;
• висловлювання: «Вам не доведеться більше про мене турбуватися» або «Мені все набридло», aбо «Вони пошкодують, коли я піду».

 Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

• подвійність емоцій і почуттів;
• безпорадність, безнадійність;
• переживання горя;
• ознаки депресії;
• почуття провини або відчуття невдачі, поразки;
• надмірні побоювання або страхи;
• почуття власної малозначущості;
• неуважність або розгубленість.

Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:

1. Переживання образи, самотності, відчуженості, побоювання бути незрозумілим;
2. Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;
3. Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;
4. Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;
5. Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;
6. Страх перед покаранням;
7. Любовні невдачі, вагітність;
8. Почуття помсти, погроз, шантажу;
9. Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
10. Наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

ЩО Ж РОБИТИ?

Рекомендації для батьків, у дітей яких є суїцидальні прояви або відчай:

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;
2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину;
4. Говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти, як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину;
5. Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;
6. Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;
7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмову з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («що трапилося?», «розкажи мені», «давай поговоримо про це»);
8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не бік інших людей, які можуть завдати їй болю;
10. Дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що краще знаєте вихід із кризової ситуації;
11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує.
12. Обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідно обійматися 8 разів на день;
13. Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;
14. Покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;
15. Якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.
16. Якщо ви відчуваєте, що дитина відхиляє вашу допомогу, то слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.
17. Якщо бачите, що контакт не налагоджується — потрібнообов’язково звернутися до фахівців (практичного психолога, соціального педагога, психотерапевта, психіатра).

ПОРАДИ БАТЬКАМ НА КОЖЕН ДЕНЬ:

• Будьте уважними до своєї дитини, цікавтесь її життям.
• Показуйте дитині, що ви її любите (частіше обіймайте).
• Підтримуйте в складних ситуаціях.
• Умійте вислухати свою дитину.
• Будьте тактовні.
• Не залишайте дитину наодинці з проблемою.
• Не порівнюйте вашу дитину з іншими.
• Разом шукайте конструктивні підходи до вирішення проблем.
• Не читайте нотації.
• Не ігноруйте дитину.
• Не говоріть «Хіба це проблема», «Ти живеш краще за інших» тощо.
• Не смійтеся над проблемами дитини.
• Дайте дитині можливість зрозуміти, що ВОНА НЕ ОДНА!