Кризова допомога в умовах масових заворушень

Якщо людина перебуває в  стадії  афекту або шокові

1. Необхідно відновити  життєзабезпечуючі процеси: попросити подихати в певному ритмі, встановити контакт очима, словами (наприклад: “Ви мене чуєте?”), заспокоїти простими словами (наприклад: “Я разом з вами”. “Спробуємо разом”, “А тут вже добре, спокійно” та ін) – особливий акцент на безпеці. Не давати помилкових надій і неправдивих обіцянок (!). Попрацювати з диханням (Наприклад: “Вдихніть, трохи затримайте дихання, видихніть” – дихайте разом з тим, кому надаєте допомогу; “Дихайте! – вдих… видих… вдих… видих…”).

Багатьом постраждалим дасть надію вже ваша присутність, можна позначити свої компетенції (“Я-психолог”, “Я-лікар”, “Я – психотерапевт”)

2. Повернути в “тут і зараз”, проінформувати (коротко, точно) про місце, час, ситуацію. Запитайте про те, що людина чує, бачить, де він знаходиться, яке освітлення (світло); можна обережно торкатися, легкі рукостискання, поплескування по плечу і т.п. Дитину можна по материнські (батьківські) обійняти. Важливо відновити орієнтацію в поточній дійсності (“Тут багато народу – це площа. Людям погрожують. Ви злякалися” – ваша мова проста, однозначна, спокійна або нейтральна). Потім відновити ланцюжок пам’яті: запитати, що пам’ятає, що після події. Допомогти отримати контроль потерпілому над своїми діями, наприклад: “Як все почалося? Що ви робили?” І, звичайно, ваше активне слухання, ехо-фрази, назвати словами те, що поки в мигах, емоціях (вербалізація).

3. Знайти життєві ресурси. Наприклад, запитати: “Хто зараз у вас вдома? Може, подзвонити?” – нагадати, що людину чекають;

  • особистий – “Вам вже доводилося долати труднощі, правда? Ось і зараз подолаєте”;
  • провести активізацію; Наприклад: “У вас зараз психологічна лихоманка – цей стан долається”;
  • відновити самокомпетентность; наприклад: “Ви проходите фазу шоку, за ним з’явиться здатність все розуміти і правильно діяти”.

4. Допомогти  сприймати: “Це нормальна реакція людини на ненормальні обставини”; можна коротко розповісти про симптоми гострої травми (“Несподівані загрозливі події приносять сильний страх, викликають шок, що призводить до активного викиду адреналіну і стиснення всього м’язового корсета; “пережими” у судинах дають ефект відчуття безжиттєвість і почуття страху; спробуємо подихати і розслабити мускулатуру”).

5. Подію, яка відбувається  обернути  створенням “історії” – розмістити в часі: забезпечити розуміння події. Цьому допомагають висновки, резюме, розповідь про подію, оцінювання досвіду, вказівка на майбутній позитивний ефект (стратегія подолання).

6. Захистити від нових сильних вражень, або підготувати до них. Супровід. Необхідно переконатися, що відновився самоконтроль і немає загрози життєво важливих функцій. Після цього можна завершити контакт пропозицією допомоги, якщо людина не зможе зробити наступний, нею намічений крок. Добре б вручити візитку з телефоном психологічної/психотерапевтичної допомоги у подальшому.


Що робити тим, хто переживає реакцію втрати:

  • Шукайте можливість поговорити з людьми, особливо з гарними друзями і близькими.
  • Не перебуваєте один в квартирі, умовте друзів бути з вами.
  • Ваші друзі зараз кращі спеціалісти, які вам допоможуть.
  • Говоріть про те, що сталося і про свої  почуття, але уникайте  безпосередніх  і нав’язливих  спогадів.
  • Думайте про те, що подія вже пройшло і ви в безпеці.
  • Рухайтеся, займайтеся спортом, щоб позбутися  напруги і тривоги.
  • Уникайте вживання алкоголю, заспокійливих  і снодійних. Коли їх дія пройде, все знову повернеться з ще більшою силою.
  • Знизьте вживання стимулюючих речовин (кава, чай, шоколад, кола, сигарети), щоб ще більше не накручувати організм.
  • Звертайте увагу на харчування – обов’язково снідайте і обідайте, вживайте більше овочів і фруктів, пийте до 2 літрів води на добу.
  • Якщо не можете заснути, НЕ залишайтеся в ліжку зі своїми думками. Встаньте, пройдіться, щоб втомитися і спробуйте заснути. Запишіть свої думки на папері. Помийте посуд… Сон прийде.

Рекомендації для педагогів

Безпека дитини в Інтернеті
Виявлення у соціальних мережах небезпечних групп, в яких дітей доводять до самогубства
Інформація для класних керівників

Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один з небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів» і «Тихий дім». Відтак у всіх прихильників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами.

Працюють наступним чином.

Для того, аби вступити в такі групи, потрібно подати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.

Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.

Всього дається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).

Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

       Нижче наведено список ознак, за якими дорослі можуть зрозуміти, чи знаходиться їх дитина в подібній групі

  1. Підліток весь час хоче спати.
  2. Ви помічаете, що він був активний у соціальних мережах у 4-6 годин ранку.
  3. Підліток перестає нормально харчуватися.
  4. Весь час малює метеликів і кітів.
  5. На руках дитини зявляються порізи.
  6. На руках і ногах дитини зявляються малюнки у вигляді шрамів.
  7. У списку його контактів виникають невідомі вам люди з «фашиськими» прізвищами («Рейх»)
  8. Дитина захоплюється розгадуванням сатаниськими символами.
  9. На особитсій сторінкі в соціальних мережах підліток викладає «суїцидальний « контент.

Телефон «гарячої лінії» Департаменту кіберполіції України:

(044) 374-37-21

або електронна адреса, за якою можна звернутися, щоб заблокувати

«суїцидальну групу» (fag@cybercrim.gov.ua);


Рекомендації щодо онлайн-безпеки для педагогічних працівників – за посиланням —>


1. Враховуйте індивідуальний підхід до студента при опитуванні з урахуванням психологічних і вікових особливостей

2. Не порівнюйте між собою студентів, хваліть їх за успіхи і досягнення. Підхід до аналізу поведінки підлітків не повинен носити оціночний характер, потрібно знаходити позитивні, негативні моменти вчинків і пропонувати альтернативні способи поведінки.

3. Використовуйте способи впливу на мотиваційну сферу студента: проблемне навчання (мозкові штурми, рольове розігрування ситуацій і т.д.), рефлексивний аналіз учнями своєї діяльності (самоаналіз покаже студенту ефективність його діяльності та допоможе самостійно виявити свої сильні і слабкі сторони по предмету), різноманітні педагогічні технології.

4. Застосовуйте такі форми і методи навчання, які дозволили б студентам ефективно спілкуватися з метою якнайшвидшої адаптації та усунення мовного бар’єру.

5. Під  час занять такі методи опитування як, письмовий, текстовий і груповий,  допоможуть  знизити рівень емоційної напруги для студентів зі страхами перед публічним виступом.

6. Для успішної адаптації постарайтеся забезпечити можливість студентам зайняти гідне місце в колективі (через доручення, заохочення найменших успіхів, пошук і розвиток здібностей). Проявляйте і підтверджуйте свою довіру до студента, довіривши відповідальне доручення або виступ від імені колективу.

7. Приділяйте увагу бесідам про моральність, самовихованні, організації режиму дня, профілактиці захворювань.

Рекомендації щодо зниження агресії

1. Спокійне ставлення у разі незначною агресії. У тих випадках, коли агресія  студента  безпечна і зрозуміла, можна використовувати наступні позитивні стратегії:

  • повне ігнорування реакцій – досить потужний спосіб припинення небажаної поведінки;
  • вираз розуміння почуттів (“Звичайно, тобі образливо…”); перемикання уваги, пропозиція, або завдання (“Допоможи мені, будь ласка, …”);
  • позитивне позначення поведінки (“Ти злишся тому, що ти втомився”).

2. Акцентування уваги на вчинках (поведінці), а не на особистості. Після того як студент заспокоїться, доцільно обговорити з ним його поведінку. Слід описати, як він поводився під час прояву агресії, які слова говорив, які здійснював дії, не даючи при цьому ніякої оцінки. Критичні вислови, особливо емоційні, викликають роздратування і протест, і відводять від вирішення проблеми. Аналізуючи поведінку студента, важливо обмежитися обговоренням конкретних фактів, тільки того, що сталося “тут і зараз”, не згадуючи минулих вчинків. Інакше в студента  виникне відчуття образи, і він буде не в змозі критично оцінити свою поведінку. Замість поширеного, але неефективного “читання моралі”, краще показати йому негативні наслідки його поведінки, переконливо продемонструвавши, що агресія найбільше шкодить йому самому. Дуже важливо також вказати на можливі конструктивні способи поведінки у конфліктній ситуації. Один з важливих шляхів зниження агресії – встановлення з студентом  зворотного зв’язку. Для цього використовуються наступні прийоми:

  • констатація факту (“ти поводишся агресивно”);
  • який констатує питання (“ти злишся?”);
  • розкриття мотивів агресивної поведінки (“Ти хочеш мене образити?”, “Ти хочеш продемонструвати силу?”);
  • виявлення своїх власних почуттів по відношенню до небажаної поведінки (“Мені не подобається, коли зі мною говорять в такому тоні”, “Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить”);
  • апеляція до правил (“Ми з тобою домовлялися!”).

3. Контроль над власними негативними емоціями. Педагогічним працівникам необхідно дуже ретельно контролювати свої негативні емоції в ситуації взаємодії з агресивними  студентами. Коли студент демонструє агресивну поведінку, це викликає сильні негативні емоції – роздратування, гнів, обурення, страх або безпорадність. Дорослим потрібно визнати нормальність і природність цих негативних переживань, зрозуміти характер, силу і тривалість почуттів. Коли доросла людина управляє своїми негативними емоціями, то вона не підкріплює агресивну поведінку студента, зберігає з ним хороші відносини і демонструє, як потрібно взаємодіяти з агресивною людиною.

4. Зниження напруги ситуації. Основне завдання  викладача, що стикається з агресією – зменшити напругу ситуації. Для цього необхідно:

  • не підвищувати голос, не міняти тон на загрозливий;
  • не демонструючи влади (“Буде так, як я скажу”);
  • не кричати;
  • не приймати агресивні пози і жести: перехрещені руки, розмова “крізь зуби”;
  • не використовувати сарказм, насмішки, висміювання;
  • не використовувати негативну оцінку особистості учня, його близьких або друзів;
  • не використовувати фізичну силу;
  • не втягувати в конфлікт сторонніх людей;
  • не наполягати на своїй правоті;
  • не читати нотації, проповіді;
  • не робити узагальнення типу: “Ви всі однакові”, “Ти, як завжди…”, “Ти ніколи не…”; не порівнювати учня з іншими учнями – не на його користь.

5. Обговорення вчинку. Аналізувати поведінку в момент прояву агресії не потрібно, цим варто займатися тільки після того, як ситуація вирішиться і всі заспокояться. В той же час, обговорення інциденту необхідно провести якнайшвидше. Краще це зробити наодинці, без свідків, і тільки потім обговорювати в групі або сім’ї (не завжди). Під час розмови важливо зберігати спокій і об’єктивність. Потрібно детально обговорити негативні наслідки агресивної поведінки, її руйнівність не тільки для оточуючих, але, перш за все, для самого агресора.

6. Збереження позитивної репутації студента. Для збереження позитивної репутації доцільно: публічно мінімізувати провину учня (“Ти не хотів образити його”), але в бесіді віч-на-віч показати істину; не вимагати повного підпорядкування, дозволити  студенту  виконати ваші вимогі по-своєму; запропонувати учню компроміс, договір з взаємними поступками. Наполягаючи на повному підпорядкуванні (тобто на те, щоб учень не тільки негайно зробив те, що ви хочете, але і тим способом, яким ви хочете), можна спровокувати новий вибух агресії.

7. Демонстрація моделі неагресивної поведінки. Поведінка педагогічного працівника, що дозволяє показати зразок конструктивної поведінки і спрямована на зниження напруги в конфліктній ситуації, включає наступні прийоми: нерефлексивне слухання (нерефлексивне слухання – це слухання без аналізу (рефлексії), що дає можливість співрозмовнику висловитися. Воно полягає в умінні уважно мовчати. Тут важливі два слова. Мовчати – так як співрозмовнику хочеться, щоб його почули, і менше всього цікавлять наші зауваження; уважно – інакше людина образиться і спілкування припиниться або перетвориться в конфлікт. Все, що потрібно робити – підтримувати співрозмовника протягом мовлення, щоб він повністю виговорився; пауза, що дає можливість заспокоїтися; навіювання спокою невербальними засобами; прояснення ситуації з допомогою навідних питань; використання гумору; визнання почуттів  студента.

8. Попередження агресивних дій студентів. Ніколи не слід заохочувати студента за проявлену агресивність; у необхідних випадках такого учня дитини заспокоює тимчасова ізоляція з коротким поясненням причини.

9. Поведінка з студентом після агресивної поведінки : підшукати адекватну форму покарання після чіткого пояснення його провини; шукати вихід з переорієнтації його енергії в соціально правильному руслі; слід пам’ятати: часті покарання неефективні, а безкарність ще більше псує.

10. Навчання студентів технікам і способам управління власним гнівом. Розвиток контролю над деструктивними емоціями. Займатись спортом. Бити подушку або боксерську грушу. Тупотіти ногами. Написати на папері всі слова, які хочеться сказати, зім’яти і викинути папір. Втирати пластилін у картонку або папір. Порахувати до десяти. Найконструктивіше – спортивні ігри, біг. Вода добре знімає агресію.

Практичні рекомендації для адаптації студентів-першокурсників

  • Не порушувати норм та Правил поведінки
  • Брати активну участь у заходах, які проводяться.
  • Виконувати рекомендації викладачів щодо навчання
  • Співпрацювати з групою та завжди підтримувати один-одного
  • Регулярно відвідувати заняття
  • Стримувати негативні емоції
  • Бути впевненим у собі і своїх діях
  • Проявляти активність у житті коледжу
  • Не відмовляти у допомозі тим, хто цього потребує
  • Бути цілеспрямованим, ставити перед собою чітку мету та досягати її
  • Концентрувати свою увагу на навчанні
  • Співпрацювати з викладачами та студентами
  • Самовдосконалювати свої знання
  • Вирішувати всі проблеми з керівником студентської групи
  • Ввічливо та з розумінням ставитись до людей з особливими потребами
  • Не боятися пробувати щось нове для себе
  • Поважати думку оточуючих
  • Відверто розмовляти з батьками щодо своїх успіхів та проблем
  • Відповідати на парах
  • Намагатись досягти нових  та корисних знань
  • Радіти кожному дню, проведеному в  коледжі, адже цей період неповторний!

Якщо до тебе чи твоїх близьких застосовувалось насильство чи жорстоке поводження, ти завжди можеш звернутися за допомогою:

«Гаряча лінія» протидії насильства:

0 800 500 335 (безкоштовно для дзвінків із стаціонарних номерів телефонів).

386 (безкоштовно для абонентів МТС, Лайф, Київстар)

0544 42 33 4050 телефон довіри м.Суми

Звернувшись на «гарячу лінію», ви зможете отримати кваліфіковану консультації з питань:

  • Захисту від насильства;
  • Порядку звернення до установ та організацій з метою запобігання насильства;
  • Законодавчого забезпечення захисту від насильства,а також отримати невідкладну психологічну допомогу.

Психолог медичного училища

Глухівське медичне училище – КЗСОР, 1-й поверх кабінет психолога

Поради батькам першокурсників

«Небезпека «груп смерті»

Департамент кіберполіції Національної поліції України повідомляє про виявлення у соціальних мережах небезпечних груп, в яких дітей доводять до самогубства.

Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один з небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів» і «Тихий дім». Відтак у всіх прихильників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами.

Для того, аби вступити в такі групи, потрібно подати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.

Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.

Всього дається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).

Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

Ознаки, за якими можна зрозуміти, чи грає  дитина у «смертельні ігри»

Підліток увесь час хоче спати, хоча лягає вчасно.

Ви помічаєте, що він був активний в соціальних мережах о 4-6 годині ранку.

Підліток перестає нормально харчуватися. Запевняє, що він “товстий”.

Весь час малює метеликів і китів.

З кухні раптом пропадає ніж.

На руках  дитини з’являються порізи.

На руках і ногах підлітка з’являються малюнки у вигляді шрамів.

У списку його контактів в Skype з’являються невідомі вам люди з “фашистськими” прізвищами на кшталт “Рейх”.

Ваша дитина захоплюється розгадуванням сатанинської символіки.

На особистій сторінці “ВКонтакте” підліток викладає “суїцидальний” контент.

https://www.cybercrime.gov.ua

(044) 374-37-21 (з 8:45 до 19:30 в робочі дні)

(fag@cybercrim.gov.ua

Звернутися до адміністрації соцмережі, у якій було виявлено «суїцидальну групу», щоб її заблокувати.

Навчайте студентів критично ставитися до інформації в Інтернеті і не повідомляти конфіденційні дані онлайн

 

ПРАВИЛА Інтернет-БЕЗПЕКИ І Інтернет-ЕТИКИ

Ніколи не давайте приватної інформації про себе (прізвище, номер телефону, адресу, назву закладу, де вчитесь).

Якщо хтось говорить вам, надсилає вам, або ви самі віднайшли у мережі щось, що бентежить вас, не намагайтеся розібратися в цьому самостійно. Зверніться до батьків або викладачів.

Зустрічі у реальному житті із знайомими по Інтернет-спілкуванню не є дуже гарною ідеєю, оскільки люди можуть бути дуже різними у електронному спілкуванні і при реальній зустрічі. Якщо ж ви все ж хочете зустрітися з ними, повідомте про це дорослих.

Не відкривайте листи електронної пошти, файли або Web-сторінки, отримані від людей, яких ви реально не знаєте або не довіряєте.

Нікому не давайте свій пароль, за виключенням дорослих вашої родини.

Ніколи не робіть того, що може коштувати грошей вашій родині.

Завжди будьте ввічливими у електронному листуванні, і ваші кореспонденти будуть ввічливими з вами.

У електронних листах не застосовуйте текст, набраний у ВЕРХНЬОМУ РЕГІСТРІ – це сприймається у мережі як крик, і може прикро вразити вашого співрозмовника.

Не розсилайте листи з будь-якою інформацією незнайомим людям без їхнього прохання – це сприймається як “спам”, і звичайно засмучує користувачів мережі.

Завжди поводьтеся у мережі так, як би ви хотіли, щоб поводилися з вами!

 

ПРО ЩО ПОТРІБНО ЗАПИТАТИ СЕБЕ

Відомий психолог Світлана Ройз радить батькам підлітків задатися цими запитаннями. Вони допоможуть зрозуміти, чи є ризик, що їхні діти захочуть випробувати себе в небезпечній грі.

  1. Чи можуть діти, дивлячись на вас, повірити, що доросле життя несе щось, крім тяжкості і відповідальності? Чи є в ній радість? Чи говорите ви: “Ось виростеш – дізнаєшся, як це складно!”?

Для дітей ми – фільтр, через який вони дивляться в майбутнє. І через це багато хто боїться дорослішати і ховаються від реальної небезпечного життя до “безпечного” простору. Тому важливо дбати про свою ресурсність і дозволяти собі радіти, власне, життям показувати, як ви справляєтеся зі складнощами, як зберігаєте оптимізм.

  1. Чи може дитина розповісти вам, що її турбує? Знаючи, що її просто вислухають, підтримають, не даватимуть поради або кричатимуть, що вона розчарувала і засмутила. Чи може вона спертися на вашу силу? Чи знає дитина, що ви зможете витримати будь-які її емоції? Чи можете ви сказати їй: “Я дорослий, я впораюся”?
  2. Чи вміє дитина бути одна?

Іноді вона йде в мережу через те, що просто не знає, куди направити увагу. Це вміння треба виховувати з раннього дитинства. Діти з 2,5-3 років самі починають грати в рольові ігри з ляльками і машинками, одушевляючи героїв. Ми можемо підключатися до гри, а потім залишати малюка за заняттям. Діти 5-6 років люблять грати в рольові, настільні та підлогові гри. Важливо, щоб у вас вистачало сил підтримати їх бажання, а не саджати їх перед мультиком або планшетом.

  1. Чи даєте ви їй можливість відпочити? Чи немає у неї відчуття, що все її життя поглинула школа?

Це важлива, але тільки частина життя. Вона шукатиме можливості вийти з-під преса втоми. І часто той, хто не може розслабитися сам, вибирає ненормальні способи. Коли вона говорить: “Мені ні на що не вистачає часу!” – запитайте, що їй було б важливо встигнути за день.

  1. Чи дозволяєте ви собі і їй помилятися?

Одна з причин перфекціонізму – спроба ідеальністю завоювати любов, відчуття значущості. І одного разу може виникнути думка: “Якщо я не перший, то мені взагалі немає місця в житті”. А подібні ігри ці думки тільки підігріють. Тому важливо дозволяти і собі бути живими, помилятися і розповідати про це.

  1. Не перевантажена дитина вашими очікуваннями? Може, спробувати сказати їй вголос або про себе: “У тебе є право бути собою, і свої очікування я з тебе знімаю”?
  2. Чи може вона хоч у чомусь сама приймати рішення і вибирати? У чому вона може відчути свою особисту силу, крім опору робити уроки?
  3. Чи усвідомлює вона цінність турботи про тіло?

Адже воно – наш перший будинок, і, якщо нам в ньому погано, то в глобальному “будинку” – світі – складно буде відчути комфорт. Підлітки переносять свої невдачі в спілкуванні на своє “товсте-худе-прищаве-вухате” тіло. Над ними не можна жартувати. Тема тіла – тема сорому та небезпечності для них. Їм важливо пояснювати, що тіло зараз змінюється, і йому потрібна допомога, щоб впоратися з цим. Що чує від вас дитина про ваше тіло? Чи бачить вона, як ви піклуєтеся про нього: зарядки-тренування, збалансоване харчування, душ тощо?

  1. Чи дозволяє вона собі просити і приймати допомогу? Для підлітка іноді це рівносильно сказати світові “я невдаха”.
  2. Чи знаємо ми про особливості цього віку, про те, що має сенс від нього очікувати, а що нереально?
  3. Чи може вона сказати “ні”, коли це потрібно? Чи може сказати “ні” вам? Чи може сказати: “Це моє”? Чи може вона бути виборчою в їжі, одязі, друзях? Чи дозволяє вона собі ставити незручні запитання? Чи може вона бути критичною до інформації?

Поліпшити аналітичне та критичне мислення допоможуть гри в шашки і шахи, класична музика, походи в квести. Дуже може допомогти книга Кена Ватанабе “Вчимося вирішувати проблеми” і серіал для підлітків “Адам псує все”.

  1. Що дитина думає про себе сама, що говорить про себе, що в собі цінує? Ми звертаємо увагу тільки на її помилки чи й на зрілі риси теж?

Тут вам допоможуть популярні підліткові щоденники на кшталт “Я-щоденник” (спрямований на те, щоб підліток описував свої плани в барвистій книзі).

  1. Чи є у дитини в життя комфортні безпечні контакти? Чи є дорослий (не один з батьків), який може стати наставником?
  2. Чи є в родині відчуття емоційного зв’язку?

Чи є ритуали: розмови перед сном, обіймання на прощання. Ці дії, які ми згадуємо з радістю, відчуваючи це важливе “Ми”.

 

Для того, щоб   процес адаптації проходив легше, слід стежити за тим, щоб ваша дитина:

  • Дотримувалась режиму дня.
  • Правильно організувала свій побут.
  • Знаходилася на свіжому повітрі не менше 2 годин в день.
  • Займалася фізичними вправами.
  • Вчилася більше працювати самостійно.
  • Підтримуйте постійний зв’язок з викладачами, куратором.

Для того, щоб підтримати першокурсника, необхідно:

  • Спиратися на сильні сторони дитини.
  • Показувати, що ви задоволені дитиною.
  • Уникати  підкреслювати промахи молодої людини.
  • Уміти демонструвати любов і пошану до дитини.
  • Вміти взаємодіяти з дитиною.
  • Приймати індивідуальність дитини.
  • Проявляти віру в дитину.
  • Демонструвати оптимізм.

Слова підтримки:

  • «Знаючи тебе, я впевнений, що ти все зробиш добре».
  • «Ти робиш це дуже добре. Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до нього».

Які слова не слід говорити:

  • «Ти завжди».
  • «Ти взагалі».
  • «Вічно ти».

В першу чергу необхідно дати зрозуміти вашій дитині, що ви бачите в неї рівноправного партнера, довіряєте їй і відноситесь, як до дорослої людини, яка вже взмозі самостійно будувати своє майбутнє і відповідає за свої вчинки. Прагніть говорити з нею на рівних, як з дорослим, підкреслювати важливість її вибору і вашу віру в неї, а також те, що навчання в технікумі обов’язково відкриє перед нею широкі перспективи, дасть можливість влаштуватися в житті, добре заробляти в майбутньому

У жодному випадку не залишайте в цей складний адаптаційний період, візьміть себе в руки і не йдіть на поводу своїх негативних емоцій, а підтримайте і надайте допомогу. Повірте, що, не дивлячись на можливу агресію і крики про те, що вас ніхто ні про що не просив, в душі ваша дитина буде вам дуже вдячна і ніколи не забуде за протягнуту руку допомоги.

Поради батькам щодо виховання дітей

Існує безліч рекомендацій, як виховувати дитину. Необхідно тільки враховувати, що кожна дитина — абсолютно унікальна. Хочемо навести декілька порад для Вас, шановні батьки, як навчати дитину тих необхідних навичок, що допоможуть їй бути успішною, впевненою в собі, щасливою — такою, якою ви хочете її бачити:

1. Любіть свою дитину. Кажіть їй про вашу любов щодня. Вона, можливо, буде соромитись повертати вам такі слова у цей період свого життя, але колись згадає про них. Якщо дитина чинить неправильно, важливо підкреслити, що ви все одне любите її, навіть якщо вам не подобається її поведінка, якщо її дії вас не задовольняють. Підлітки схильні драматизувати ситуацію, а надто — коли їх звинувачують. Тому переконайтеся в тому, що вони усвідомлюють, що ви їх усе одно любите.

2. Не бійтеся встановлювати обмеження. Якщо вам не подобається, що ваша дитина йде кудись із дому, – займіть тверду позицію. Вона має зрозуміти, що ваша заборона — в першу чергу турбота про неї, її здоров’я та безпеку. А ви маєте бути впевненими, що вона не опиниться у небажаній компанії, не скоїть небажаний вчинок.

3. Дитина має бути зайнята якоюсь корисною або цікавою справою у вільний від навчання час. Спортивні секції, творчі студії, гуртки, волонтерські організації привчають відповідально ставитись не тільки до себе, а й до інших.

4. Підкреслюйте важливість сім’ї. Наголошуйте, що ваша родина — одне ціле, одна команда. Дітям значно необхідно відчувати належність до певної групи — це своєрідний якір. Заохочуйте бажання своїх дітей проводити якомога більше часу з різними членами сім’ї: бабусями, дідусями, двоюрідними сестрами та братами, всіма вашими родичами. Збирайтеся за столом під час обіду або вечері, спілкуйтеся, обговорюйте сімейні проблеми, діліться радістю.

5. Нехай ваша дитина обов’язково допомагає вам у домашніх справах, давайте їй певні доручення, навчіть самостійно обслуговувати себе — прибирати у своїй кімнаті, мити посуд, прати свої речі, поливати квіти, доглядати за домашньою твариною. Вона має брати на себе частину домашньої роботи, яку завжди виконуєте ви. Допомагаючи Вам, дитина самостійно привчається до відповідальності. Чудово, якщо за діло береться вся сім’я, і всі разом роблять необхідну справу, допомагаючи одне одному.

6. Поважайте вибір дитини. Усвідомте, що вона ніколи не стане Вашим клоном, не буде думати і діяти так, як Ви. Підлітки постійно намагаються з’ясувати для себе, хто вони є, у що вірять, кого наслідують, кому підкоряються. Не критикуйте категорично їхній вибір у музиці (навіть, якщо та здається вам надто агресивною), зачісці, одязі. Намагайтеся тактовно висловити свій подив, незадоволення, проговоріть, що саме не подобається Вам у виборі дитини. Повне придушування її бажань і намагань може спричинити найнеприємніші наслідки. Дозвольте їй мати право вибору, якщо це стосується тимчасового явища. Кольорове волосся згодом відросте, а от татуювання — це на все життя, тому саме тут варто сказати своє тверде батьківське «ні», довести, чому саме Ви проти, чому це захоплення — небезпечне та шкідливе.

7. Говоріть із дитиною про можливі майбутні наслідки її поведінки. Вона має усвідомити, що Ви не завжди зможете дбати про неї, опікуватись її проблемами, оберігати її від небажаного, передбачати і застерігати. Намагайтеся пояснити важливість отримання гарної освіти для подальшого працевлаштування. Пояснюйте, що сьогоднішні вчинки дитини матимуть величезний вплив на її майбутнє. У зрозумілій формі доведіть дитині, що вона не зможе стати тим, ким мріє, якщо скоїть злочин або не матиме середньої та спеціальної освіти.

8. Нехай дитина бере участь у розподілі сімейного бюджету, обговоренні купівлі дорогих речей, доручайте їй сплачувати рахунки за квартиру та комунальні послуги, телефон, Інтернет — вона повинна бачити, як важко буває утримувати сім’ю, купувати одяг, їжу, платити за навчання, репетиторів тощо. Діти схильні сприймати все це як належне. А насправді вони мають усвідомлювати, що батьки забезпечують їх усім необхідним. І настане день, коли вони будуть самі утримувати свою сім’ю та забезпечувати її.

9. Учіть дитину спілкуватися з дорослими та однолітками, з повагою ставитися до них, організовувати свій вільний час, відпочинок та дозвілля всієї сім’ї, відповідати за деякі нескладні організаційні моменти.

10. Хтось сказав: нитку довіри легко розірвати, а мур недовіри зводиться сам. Це означає, що коли батьки насміхаються з думок своїх нащадків або не сприймають їх із належною довірою чи увагою, діти почнуть шукати інших людей і довірятимуть їм, а про довіру до батьків вам залишиться лише мріяти і, можливо, згадувати.

Перед батьками стоїть велике завдання — крім матеріального забезпечення потрібно ще навчити дітей приймати правильні рішення у житті. А це означає: дати нагоду ризикнути прийняти особисті рішення і жити відповідно до них.

Сьогоднішній світ приховує безліч спокус для молоді і практично нічого її не вчить. Тому саме батьки були і залишаються найголовнішими вихователями. Необхідний баланс любові й дисципліни дозволить вашій дитині рости і розвиватися у тому середовищі, яке зробить її турботливою та відповідальною людиною.

СТОП БУЛІНГ

Що таке булінг?

Булінг (з англійської перекладається, як залякування або цькування людини фізичним або психологічним шляхом) – агресивне переслідування одного з членів колективу (особливо поширене в школах та університетах). Цькування організовує один лідер, іноді зі спільниками, а більшість стають свідками. Жертва виявляється не в змозі захистити себе від нападок, таким чином, цькування відрізняється від конфлікту, де сили сторін приблизно рівні.

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

Чотири найбільш поширені види булінгу:

  • Вербальний – словесне знущання або залякування за допомогою жорстоких слів, яке включає в себе постійні образи, погрози і неповажні коментарі про будь-кого. Образи можуть стосуватися зовнішнього вигляду, релігії, етнічної приналежності, інвалідності, особливостей стилю одягу та інші;
  • Фізичний – агресивне фізичне залякування полягає у багаторазових повторюваних ударах, стусанах, підніжках, поштовхах і дотиках небажаним і неналежним чином;
  • Соціальний – соціальне залякування або булінг із застосуванням тактики ізоляції, таким чином когось навмисно не допускають до участі в роботі групи, наприклад, до спільної трапези за обіднім столом, гри, занять спортом або громадською діяльністю;
  • Кібербулінг – полягає в звинуваченні когось з використанням образливих слів, брехні і неправдивих чуток за допомогою електронної пошти, текстових повідомлень у соціальних мережах та за допомогою смс. Сексистські, расистські та подібні їм повідомлення створюють ворожу атмосферу, навіть якщо не спрямовані безпосередньо на дитину.

Жертви й ініціатори булінгу

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінгу.

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім’ях.

Зазвичай об’єктом знущань (жертвою) булінгу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

Найчастіше жертвами булінгу стають діти, які мають:

  • фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
  • особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
  • особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
  • недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
  • страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
  • відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
  • деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
  • знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
  • високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
  • слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report, 49 % підтвердили, що вони піддавалися булінгу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

Наслідки шкільного насилля

Жертви булінгу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінг вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

  • неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
  • негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
  • неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
  • девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Відповідальність

Відповідно до змін, внесених до Кодексу про адміністративні правопорушення України та Закону України «Про освіту», булінг каратиметься штрафом від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850-1700 гривень) або громадськими роботами на строк від 20 до 40 годин.

Якщо цькування вчинене повторно або групою людей, покарання тягне за собою накладення штрафу у розмірі від 100 до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (1700-3400 гривень) або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин. У разі вчинення правопорушення малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років, на їхніх батьків або опікунів накладається штраф від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850-1700 гривень) або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.